Релігія

Матеріал з Гуляйполе
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Релігія, віра, вірування, віросповідання, конфесія, або культ — історичне суспільне явище, той чи інший комплекс традицій, що прагне до самозбереження і саморозповсюдження, навіть коли його актуальність і призначення неочевидні або незрозумілі.

Релігія самостверджується, як вірний спосіб служіння якоїсь «вищої» мети або цінності — тобто, більш важливої або об'ємної, ніж саме життя. Історично термін застосовувався до давньоримського політеїзму — розвиненої традиції підпорядкування богам — таємничим особистостям, які, будучи безсмертними і вельми впливовими, гідні служіння їм і боротьби за поширення їх влади над людським суспільством. Однак, релігія може не надавати «вищої цінності» особистісних характеристик: наприклад, «Шлях» (Дао) в даосизмі або «добро» (дхарма) в буддизмі).

Під такий опис можуть потрапляти громадські організації і повір'я всілякого роду, які притому не називаються релігією, в тому чи іншому дискурсі або ж зовсім: наприклад, філософія, військова честь, матеріалізм, марксизм, масонство, гуманізм, тотемізм, організоване злочинне угруповання, забобони, буддизм, конфуціанство, магія, мракобісся, шаманізм, психоаналіз, сатанізм, АУЄ., і так далі, — можуть нести всі або деякі риси римського багатобожжя, але їх релігійність може оскаржуватися з різних причин: наприклад, в навколонаукових дискусіях про неоднозначність терміну «релігія», або для затвердження суб'єктивної оцінки або характеризації будь-якого з таких явищ.

Серед такого роду організацій саме «істинно» релігійні виявилися найбільш впливовими по території Землі: римсько-юдаїстське християнство і арабський Іслам. Вони і ряд інших, в тій чи іншій мірі менш впливових, виробили системи конкуренції — між собою або проти непосвячених — і задіють найрізноманітніші засоби боротьби за вплив, аж до таких, як війна, економічна війна, фаворитизм, регламентація статевих і рабських відносин, публічні приниження, тортури і членоушкодження, остракізм, вбивство, шарлатанство, індоктринація дітей.

Підстава[ред. | ред. код]

Етологія[ред. | ред. код]

Передача умовних інстинктів позагенетичним, культурним шляхом від однієї особини до іншої — зокрема, від старого покоління наступному — задокументована у багатьох громадських видів. Така передача може бути транзитивною, передаючись не просто в ізольованих випадках, а ланцюговою реакцією: чим більше членів популяції «навчилося» якомусь шаблону поведінки, тим (за відсутності інших факторів) вище ймовірність його подальшого поширення.

Умовний інстинкт формується через заохочення інстинктивної поведінки у відповідь на подію-умова. Релігійними можна вважати такі шаблони поведінки (меми), які не заохочуються цілком природною, практичною користю. Наприклад, якщо якийсь традиційний ритуал, — ймовірно, з традиційних же причин, — зустрічає підтримку і схвалення інших членів популяції, навіть не несучи прямої практичної користі, то, незважаючи на його «релігійність», виконання даного ритуалу стане критерієм соціального успіху.

Ідентифікація свій-чужий[ред. | ред. код]

Особливо потужний вид традицій, що містить внутрішній механізм заохочення — це ритуалізація впізнання «свій-чужий»:

  • На природному рівні воно відбувається строго по расовому розрізнення особин на «своє плем'я» і «чуже плем'я», і розширити коло «своїх» можна лише через репродуктивний успіх.
  • Культура дозволяє розпізнавати «своїх» за невипадковою, неприродною поведінкою, — допускаючи в своє суспільство будь-яке число особин на будь-якому масштабі часу, не чекаючи генетичної асиміляції. Важливо при цьому уникнути хибнопозитивної ідентифікації і втрати соціальних привілеїв «батьків-засновників» культурного коду: система ритуалів повинна бути своєрідною, неочевидною, наповненою мудрістю, таємничою, недоступною до повного одноосібного освоєння, і так далі. Це лише деякі типові характеристики успішних релігій.

Загальні характеристики[ред. | ред. код]

Релігійні установки та інтерпретації носять традиційний характер і виражаються в основному в надприродних уявленнях. У той же час, не всі релігії зводяться до персонального або імперсонального надмірного знання (наприклад про божественні або духовні засади) або принципам (таким як Дао або Дхамма), вони також містять різні висловлювання про минуле і майбутнє людей і їх загробне існування. Дуже багато релігій містять загальні елементи, які є результатом комунікації трансцендентного знання через Писання, символічні системи, культи і ритуали, наприклад, юдаїзм і християнство.

Деякі релігії засновані на філософських системах (в широкому сенсі) або сприйняли якісь філософські уявлення. Деякі політизовані і орієнтовані на теократію. Деякі роблять сильний акцент на духовному аспекті, деякі менше. Дані аспекти практично в кожній релігії (тим більше в їх практичній реалізації) важко розмежувати.

У повсякденному сенсі (перш за все в християнському контексті) поняття «релігія», «релігійність» і «віра» ототожнюються. Багато релігій організовані як соціальні інститути, і в багатьох, хоча і не у всіх випадках, можна говорити про релігійний соціум.

Найбільші поширені в світі релігії (також світові релігії) - це християнство, іслам, індуїзм, буддизм, даосизм, сикхізм, юдаїзм, конфуціанство, синтоїзм, бахаїзм, зороастризм. Кількість і різноманітність історичних і вимерлих релігій свідомо перевершує кількість світових релігій.

Науковим дослідженням релігій і релігійності займаються релігієзнавство, історія релігій, соціологія релігії, етнологія релігії, феноменологія релігії, психологія релігії, філософія релігії, і в багатьох випадках теологія даної релігії. Концепції, інститути і форми прояву релігії піддаються сумніву різними формами релігійної критики.

Етимологія[ред. | ред. код]

За Цицероном, латинське religio походить від дієслова religere «перечитувати». Пізніше пропонується religare: «зв'язувати», «пов'язувати».

Див. також[ред. | ред. код]