Аніме

Матеріал з Гуляйполе
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Знайди себе на цьому малюнку

Аніме (япон. アニメ, від англ. Animation, аніма, оніме, оняме, аніму, кетайський (камбоджійський) порномультик) — японська анімація. Є важливою частиною життя будь-якого іміджборду, а ті, хто сильно захоплюються ним, складають найбільшу групу неформалів у світі. Втім, неформалами значну частину прихильників аніме важко назвати, бо 95% тих, хто дивляться аніме, так і залишилися звичайними нудними людьми, які відрізняються лише тим, що дивляться аніме. Власне, поганого в цьому не більше, ніж в гомосексуальності

А взагалі аніме — це адаптація манги і ВН для тих, хто не вміє/не бажає читати, медіакорм для широких верств японського населення, особливо підлітків. Втім, буває і оригінальне аніме, яке може послужити джерелом для створення книжкових варіантів. Але його останнім часом випускають все рідше і рідше..

Історія[ред. | ред. код]

Докладний опис історії аніме тут недоречний, так як ця історія досить добре розписана в педивікії і на тематичних ресурсах. Ах, ви не любите читати довгі статті? Це сумно. В такому випадку зайдіть на YouTube і наберіть в пошуку «history of anime» — знайдете багато чого цікавого.

Але один важливий момент тут все ж необхідно відзначити. На зорі розвитку анімації в США трапилася сильна християнська шиза, бо всі в ті часи страшенно боялися безбожних. Тоді в їхній країні придумали сухий закон, а моралфаги під прапором захисту діточок люто вицензурювали з мас-медіа будь-які прояви насильства, сексуальності, боротьби з системою та іншої грішнуватої поведінки, втоптавши анімацію і комікси в таке геттоднище, що воно звідти вибратися так і не змогло, а середній обиватель досі вважає, що мультики і книжки з картинками — це для дітей і нердів.

У той же час японці християнською мораллю не страждали, бо синтоїсти, а на внутрішні розбирання червоноволосих варварів їм було наплювати; тому, поцупивши у Діснея технологію, вони почали в промислових кількостях випускати мультики самих різних жанрів і для самих різних вікових категорій.

…Що в ньому такого?[ред. | ред. код]

Анімешні героїні, вони такі, так.

Аніме створюється японцями для японців ж. А ці хлопці здавна славилися своїм поглядом на багато речей. Наприклад, сюжет, коли кавайна лолі з величезної вундервафлі валить десяток мех чи суворий самурай в капусту рубає дюжину озброєних піхотинців, при цьому відбиваючи кулі катаною акі джедай з Стар Ворс, цілком собі звичайні для аніме, заюзані до мозолів і боянні. Трапи і ахтунги в махо-шьоджьо — туди ж.

Іншою важливою рисою є малювання, що містить десятки характерних рис[1], але таки мінлива по дрібницях від аніме до аніме. Деякі речі і зовсім можуть не містити їх і ризикують бути сплутані з гайджінською анімацією. Комусь доставляє, хтось наслідує, хтось ненавидить, а взагалі, світ був би на порядок нуднішим без аніме.

Альзо, школота — основний геройський склад більш ніж половини аніме, так як є його базовою ЦА. До речі, про характерні риси малювання. Найхарактернішою відмінною рисою аніме вважаються великі очі у персонажів (вони до того ж викликають тонни обурення у анімегейтерів). Авторитетні Джерела™ стверджують, що розмір очей — це показник молодості персонажа. До того ж, багато прийомів малювання японці запозичили у Діснея, а персонажі диснеївських мультиків в більшості своїй теж далеко не вузькоокі. Та й взагалі, великі очі з довгими віями вважаються красивими не тільки на Далекому, але і на Близькому Сході (а якщо по-чесному, то скрізь).

Типовий дизайн персонажа в аніме. Альзо, еччі детектед.
Порівняльна таблиця американських і японських фуррі

Проте багато не-анімешників впевнені, що японці малюють такі великі очі із заздрості до європейців. Слід зауважити, що існує купа аніме, в яких персонажі мають очі цілком нормальних розмірів — в основному це аніме, зроблене до початку 90-х, а також понурі і драматичні речі на зразок Wolf’s Rain (та й у героїв NGE теж не особливо великі очі), а дуже великі очі характерні скоріше для кавайного аніме. Ну, а творці «Акіри» пішли ще далі і дали своїм персонажам стовідсотково азіатську зовнішність (втім, це скоріше мінус, так як в результаті вони всі стали виглядати, е-е-е, занадто схоже). Так що аніме буває дуже і дуже різне.

А ось інші особливості малювання персонажів — різнокольорове волосся, довгі ноги, великі цицьки — швидше за все, виникли саме через відсутність всього цього у японців IRL. Наприклад, волосся у них бувають або чорні, або дуже-темно-руді (той ж ген), або сиві від старості, інших варіантів немає. Ноги — короткі, тому що середній зріст у японців взагалі дуже невеликий, та й великі груди у дівчат зустрічаються не те щоб часто. Також в аніме люблять показувати велику кількість величезних людиноподібних бойових роботів, танків, бойових літаків, величезних вундервафель та інших кошерних речей. При цьому у Японії немає своєї армії з 1945 (юридично — з 1947), а є тільки «сили самооборони», які не мають практично ніякої екіпіровки і керовані США. Так би мовити — американський іноземний легіон, набраний з етнічних японців.

Крім того, японці люблять роботів. Всіляких — від кавайних дівчаток-служниць (до речі, прототипи таких роботів існують і реально), до величезних, бойових і людиноподібних.

Варто відзначити, що один з найтиповіших елементів західної мультиплікації — тварини, що володіють розумом і спілкуються між собою — в аніме майже не зустрічається, бо казки були не ті. Хіба що тільки у вигляді нек, кицедівчат та інших антропоморфних тварин. Або як у вже згаданому вище Wolf’s Rain (і вже особливо в Spice and Wolf) — головні герої хоч по суті і є вовками, але для сторонніх і нічого не підозрюючих очей, виглядають як люди. Винятки, однак, зустрічаються, наприклад онгоінг весни 2012 Shirokuma Cafe, де ГГ цілком собі думаючі панди і ведмеді, які розмовляють з людьми і між собою без всяких чарівних примочок.

Втім, особливостей у аніме занадто багато, і намагатися описати їх в одній статті безглуздо, бо цей світ за розмірами не сильно відстає від світу кіно. Зацікавлені можуть пройтися по посиланнях з шаблону в самому низу статті і почитати про особливості напрямків аніме і анімешних типажів окремо.

Джерела сюжетів[ред. | ред. код]

Так вже вийшло, що величина «оріжинал контенту» в сфері аніме досить мала, навряд чи набереться 10 %. Всі інші 90 % виходять в результаті екранізації манги, ранобе aka лайт-новел або ігор.

Екранізація манги вважається Тру-канонічним способом створення аніме, бо з екранізації манги воно і зародилося. Адаптувати мангу легко і просто, достатньо взяти кадри з манги, перемалювати їх в ключові кадри, додати трохи свого барахла на зразок філерів і відправити корейцям на розмальовку. Популярність безпосередньо залежить від вінрарності манги. Випадки, коли аніме разюче відрізняється від манги і при тому не скочується в сране лайно, досить рідкісні, але тим не менш зустрічаються.

Аніме по грі теж досить популярний спосіб нажитися за рахунок фанатів, а заодно створити рекламу. Як правило, це екранізації файтингів (Street Fighter), екшенів (Devil May Cry) і jRPG (Tales of X, Senjou no Valkyria). Якість в цілому краще, ніж у західних кіношників, принаймні фанати ігор можуть це дивитися, не обливаючись кривавими сльозами (а то і зовсім отримувати задоволення). Ті, хто в ігри не грав, вважатимуть це понурим лайном і будуть праві.

Важливим підрозділом є аніме за візуальними новелами. Крім хентая, по ВН знімаються цілком собі придатні романтичні серіали, на зразок Da Capo, Kanon, Kimi Ga Nozomu Eien і Tsukihime. З концепції видаляється майже весь хентай (цензура ж), сильно урізається сюжет, вибирається найбільш жаліслива кінцівка і результат пускається в ефір. Незважаючи на те, що багато творів цілком собі доставляють, ті, хто грав в ігри, сруть цеглинами і вимагають повісити режисера, сценариста і художника на найближчому стовпі, бо нєхуй.

Ранобе — ще один «ресурс». Створюються причетними до аніме людьми, які страждають графоманією і не знайшли хорошого художника. Багато ранобе орієнтовані на звичайних школярів і студентів, а не на пропалених отаку, це відчувається. Приклад — Sword Art Online.

Іноді можна наштовхнутися навіть на переробки інших фільмів і мультфільмів (як приклад — Supernatural або навіть марвелівські Люди Ікс). Однак зустрічається таке рідко і в 99,99 % є комерційною понурою халтурою, та ще присмаченою порцією анімешних штампів.

Ну, і нарешті «оріжінал контент», коли анімаційна команда володіє своїм власним сценаристом, здатним наваяти щось не гірше (а часом і крутіше), ніж в будь-якій манзі, грі або книзі.

Як можна помітити: екранізація того чи іншого матеріалу завжди пов’язана з втратами. Тому, якщо аніме вам сподобалося — ознайомтеся з першоджерелами. Завжди ваш К. О.

Саби[ред. | ред. код]

Аніме виробляється в основному для внутрішнього японського ринку. Однак трохи менше, ніж всі тайтли переводяться фенсаберами. Фенсаб поширюється через інтернети, при цьому постулюється його безкоштовність. Безкоштовність іноді перемежовується слізними проханнями допомогти матеріально. Але це тільки прохання, за продаж фенсабу — лінчують. Мова фенсабу — зазвичай англійська, хоча є і фенсаб на інших мовах.

Популярні в англійському фенсабі тайтли ліцензуються в США. Зазвичай після цього фенсаберри припиняють поширювати свою версію, а також сабити наступні серії сезону, якщо був ліцензований онгоінг. Ліцензію зазвичай «дублюють» — озвучують іншою мовою.

Синдром «небезпечних покемонів» або трохи про анімегейтерство[ред. | ред. код]

Альтернативна думка.
Дубль два.

Одним з особливостей всього аніму, що потрапляє за межі Рідної Жопанії, є його орієнтація на тих самих жирних отаку (і гру на їх комплексах і бажаннях), тобто на найбільшу кількість продажів, що цілком властиво будь-якого роду бізнесу в цілому і кіно-бізнесу зокрема. Як наслідок, відображення в аніме вельми не дитячих тем, поряд з всюдисущим фансервісом (говоримо «фансервіс» — маємо на увазі «цицько-панцу-фансервіс», хоча це не одне і те ж!), призводить до вельми веселих наслідків серед західних варварів зі стереотипами роду «раз мультиплікація — значить для дітей». Звідси і ростуть ноги «небезпечних покемонів» та інших веселостей, як власне і НЕНАВИСТІ до аніме в широких колах населення.

Анімешники в більшості своїй (особливо свіжонавернені або фанатичні старовіри) ненавидять анімегейтерів лютою, шаленою ненавистю. Причина — нехитра: ті ж нуби сприймають аніме не як мультики, а як ОДКРОВЕННЯ ЗГОРИ; а хардкорні Отаку™… ну, для них крім аніме вже не існує нічого.

Очевидно, що анімегейтери є окремим випадком гейтерів. Тому не дивно, трохи менше ніж всі анімегейтери — похмурі позери, які бризкають слиною на те, з чим знайомі трохи більше або трохи менше ніж ніяк. Таким чином, найбільш поширена причина анимегейтерства — звичайнісінька ксенофобія; іноді ноги ростуть і з вродженої любові до батьківщини або зайвої довірливості до недостовірних джерел. Або ж анімугейтерів просто заїбали школярі з сумками з Нарутою/значками з Нарутою/пов’язками з Нарути et cetera, орди тупих яойщиць або ті самі хардкорні Отаку™. Крім того, деяке число анімешників є також і фурфагами, що дає додатковий привід до НЕНАВИСТІ і бажанням ВИПАЛИТИ ЦЕ ВОГНЕМ. Однак анімегейтери «чомусь» забувають, що подібний фанатизм притаманний будь-якому фанату будь-якого виду мистецтва.

Так за що ж все-таки не люблять аніме?[ред. | ред. код]

А ось косплей завжди плюс, ну тобто майже завжди…

Як вже було сказано, звикла до анімації як до чисто дитячого жанру західна аудиторія погано сприймає аніме якраз через наявність аж ніяк не дитячого контенту в ньому: «ну, як так можна — це ж мультики, а там і цицьки показують, і персонажі гинуть на повному серйозі! Інша справа американські мультики — там персонажів хоч катком в коржик розкочуй, вони все одно встануть, надуються і підуть далі як ні в чому не бувало». Втім, про що тут можна говорити, якщо багато хто досі свято впевнений, що будь-яке аніме відноситься до хентаю? Але є і більш серйозні і обгрунтовані претензії, які краще розглянути за окремими жанрами:

  • Меха не люблять через велику кількість супергеройського пафосу замість нормальних сюжетів, і абсолютно неправдоподібні, що суперечать законам фізики, пояснення принципів дії всіх цих вундервафлей.
  • Гареми не люблять через те, що там по суті нема на що дивитися, крім як на героїнь.
  • Комедії — через дурний гумор в стилі «тортом в пику» і неадекватної поведінки персонажів. Хоча ці ваші ситкоми в загальному і цілому нічим не краще.
  • Драми — через їх перебільшеність, відсутність логіки в багатьох поворотах сюжету і нереалістичних піхвостраждающих персонажів з дуже багатим внутрішнім світом на всю голову, яких в реальності можна знайти тільки в психлікарнях.
  • Хентай… ну, тут Без коментарів. Реакція моралфагів, особливо на тих, що похардкорніше, цілком передбачувана. Деяким вистачає навіть і нехентайного яою або юрі.
  • Особливе місце в храмі анімугейтерства займає шаблонність мальовки. При тому що сама так звана «мальовка» — свята для анімефагов річ, для сторонньої людини — вона мало не найбільш дратівлива. Часом створюється враження, що японці позбавлені творчості. Якщо коротко, при перегляді декількох різних серіалів можна помітити лякаючі тенденції, коли зовнішність у різних персонажів відрізняється… мн-е-е, тобто зовсім не відрізняється. Хоча і далеко не завжди. З іншого боку, в живих фільмах і серіалах актори теж повторюються, так само як і типажі.
  • У загальному і цілому аніме не люблять за стереотипність сюжетів і персонажів (обсяги виробництва неминуче позначаються на якості), орієнтацію на підліткову аудиторію. Хоча є дофігіща нехентайної манги і дорам для дорослих про дорослі справи і проблеми.

Ну, що тут можна сказати? Універсальна порада — не дивитися всяку хуїту, а вибирати для перегляду тільки хороше аніме під свій смак (зрозуміло, дорослій людині навряд чи сподобаються шьонени або серіали про дівчаток-чарівниць, розраховані на підлітків або взагалі жіночу аудиторію). Тим більше що зараз в P2P-мережах можна знайти що завгодно, і немає необхідності дивитися тільки те, що показують по зомбоящику. Не рекомендується слухати поради «тру-анімешників», краще знайти час і самостійно пошукати придатні тайтли.

Суть[ред. | ред. код]

А суть аніме в тому, що це ще один черговий вид мас-медіа, і володіє рівно тими ж достоїнствами і недоліками що і інший масскульт. Велика частина аніме випускається з метою задовольнити потреби простого і рядового глядача. Відповідно, деяка частина — нормальні, придатні твори свого часу. Ну і, звичайно ж, вкрай мала частина так званих шедеврів, які створені з «великої любові до мистецтва» і будуть згадуватися через роки.

Основою привабливості серед гайджінів є, як і сто років тому, екзотичність і чужість всього східного. Аніме, як і решта японського медіакорму, неабияк відрізняється від того, що вони звикли бачити по телевізору і в західному кіно. У такій тязі до незвичного немає нічого поганого, навіть навпаки: розширювати свій кругозір корисно, заодно позбавляючись від можливої ксенофобії.

Нарешті, привабливість подібного співтовариства в тому, що списки більшості вартих уваги тайтлів давно написані і виставлені у всіх на виду, було б тільки бажання їх знайти і вибрати на свій смак. Що дає можливість навіть ньюфагу і простому глядачеві не витрачати купу часу на перелопачування багатосерійного лайна, випущених за багато десятиліть, для знаходження хорошого серіалу якогось бородатого 1980 року. Слід зазначити, що аніме створено азіатами і є частиною східної культури, незважаючи на використання діснеївської технології. До білих людей аніме відношення не має.

Див. також[ред. | ред. код]

Podborka 76.jpg

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довге шовковисте волосся диких кольорів, величезні на пів-обличчя очі, модельні форми у хлопців і дівчат.