Сила темношкірих

Матеріал з Гуляйполе
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Lyrics.png

ゲイか?
Ви читаєте перекладений текст, оригінал можете побачити тут

Сила темношкірих (англ. Black Power) — це політичне гасло і назва, яку дають різні пов'язані з цим ідеології, спрямовані на досягнення самовизначення для людей африканського походження. В основному, але не виключно, воно використовуються афроамериканцями у Сполучених Штатах. Рух Сила темношкірих був помітним наприкінці 1960-х - початку 1970-х років, підкреслюючи расову гордість та створення темношкірих політичних та культурних інституцій для виховання та просування колективних інтересів темношкірих та просування їхніх цінностей. В основі Сили темношкірих лежать різні ідеології, спрямовані на досягнення самовизначення темношкірих людей у ​​США. Сила темношкірих проголошує, що темношкірі створюють власну ідентичність, незважаючи на те, що вони піддаються існуючим суспільним факторам. Сила темношкірих виражає цілий спектр політичних цілей: від захисту від расового гноблення до створення соціальних інститутів та самодостатньої економіки, включно з книгарнями, кооперативами, фермерськими господарствами та засобами масової інформації, що належать темношкірим. Проте рух зазнав критики за відсторонення від основного руху за громадянські права, за очевидну підтримку расової сеґрегації та за встановлення переваги темношкірих над іншими расами.

Етимологія[ред. | ред. код]

Найбільш раннє відоме використання терміна Сила темношкірих знайдено в книзі Річард Райта 1954 року Сила темношкірих. Нью-Йоркський політик Адам Клейтон Пауелл-молодший вжив цей термін 29 травня 1966 року під час виступу в університеті Говарда: "Вимагати цих богоподібних прав—це шукати сили темношкірих". Першим популярним використанням терміна Сила темношкірих як політичного та расового гасла стали Стоклі Кармайкл (пізніше відомий як Кваме Туре) та Віллі Ріккс (пізніше відомий як Мукаса Дада), як організатори, так і представники Координаційного комітету по ненасильницькій діяльності студентів (SNCC).

16 червня 1966 року, виступивши в Ґрінвуді, штат Міссісіпі, після розстрілу Джеймса Мередіта під час маршу проти страху, Стоклі Кармайкл сказав: "Це 27-ий раз, коли мене заарештовують, і я більше не збираюся у в'язницю! Єдиний спосіб в який ми зупинимо їх, білошкірих чоловіків, щоб вони нас більше не "били батогами", — це взяти контроль. Те, що ми зараз почнемо казати — це "Сила темношкірих!"

Стоклі Кармайкл бачив концепцію Сила темношкірих як засобу солідарності між людьми всередині руху. Це була заміна "Свободи зараз!" гасло сучасника Кармайкла, лідера ненасильницького руху, Мартіна Лютера Кінга. Скориставшись цим терміном, Кармайкл відчув, що цей рух був не просто рухом до расової дегрегації, а скоріше рухом, який допомагає припинити те, як американський расизм послабив темношкірих.

Він казав: "Сила темношкірих означає, що темношкірі люди збираються разом для формування політичної сили і або обирають представників, або змушують своїх представників говорити про їхні потреби".

Варіації[ред. | ред. код]

Прихильники Сили темношкірих вірили в автономію темношкірих, з різними тенденціями, такими як націоналізм темношкірих, самовизначення темношкірих та сепаратизм темношкірих. Такі позиції спричиняли тертя з лідерами основного руху за громадянські права, і тому обидва рухи іноді розглядалися як суттєво антагоністичні. Лідери "Громадських прав" часто пропонували пасивну та ненасильницьку тактику, тоді як рух Сила темношкірих вважав, що, за словами Стоуклі Кармайкл та Чарльза В. Гамільтона, "ненасильницький" підхід до громадянських прав — це підхід, який темношкірі люди не можуть собі дозволити, а розкішні білошкірі люди не заслуговують". "Однак багато груп та людей, зокрема Роза Паркс, Роберт Ф. Вільямс, Майя Енджелоу, Глорія Річардсон та Фей Белламі Пауелл, брали участь як в громадянських правах, так і в активізації Сила темношкірих, руху за громадянські права та владу темношкірих, як один єдиний Рух свободи темношкірих. Численні прихильники Сили темношкірих висловлювалися за самовизначення темношкірих через переконання, що темношкірі люди повинні очолювати та керувати своїми організаціями.

Стоклі Кармайкл був прихильник цієї думки і стверджував, що "лише темношкірі люди можуть передати революційну ідею і це революційна ідея про те, що темношкірі люди здатні робити справи самостійно".

Однак це не означає, що Сила темношкірих виступає за пропаганду расової сеґрегації. Стоклі Кармайкл та Чарльз В. Гамільтон пишуть, що "існує певна, дуже потрібна роль, яку можуть зіграти білошкірі люди". Вони відчували, що білошкірі можуть обслуговувати рух, навчаючи інших білошкірих людей. Не всі прихильники Сили темношкірих виступали за темношкірий сепаратизм. У той час як Стокелі Кармайкл та SNCC певний час виступали за сепаратизм, таких організацій, як "Чорна пантера" за самооборону, не було. Хоча Пантери вважали, що вони воюють з переважаючою владною структурою верховенства білошкірого, але вони не воюють з усіма білошкірими, а з тими (здебільшого білошкірими) Руху мистецтв темношкірих, вмотивовані несправедливістю структури та відповідальними за її відтворення. Боббі Сейл, голова та співзасновник Партії Чорної Пантери з самооборони, був відвертим щодо цього питання. Його позиція полягала в тому, що пригнічення темношкірих людей було скоріше результатом економічної експлуатації, ніж чим-небудь внутрішньо расистським.

У своїй книзі "Скористуйся часом" він заявляє, що "на наш погляд, це класова боротьба між масовим пролетарським робітничим класом та малим правлячим класом меншості. Люди робочого класу всіх кольорів повинні об'єднатися проти експлуататорського, гнітючого правлячого класу. Тож дозвольте ще раз наголосити: ми вважаємо, що наша боротьба—це класова боротьба, а не змагання".

Інтернаціоналістичні падіння Сили темношкірих включають африканський інтернаціоналізм, пан-африканізм, темношкірий націоналізм і верховенство темношкірих.

Історія[ред. | ред. код]

Термін "Сила темношкірих" був використаний в іншому значенні в 1850-х роках темношкірим лідером Фредеріком Дугласом як альтернативна назва Рабської влади—це непропорційна політична влада на національному рівні, яку тримають рабовласницькі на Півдні.

Дуглас передбачив: "Дні Сили темношкірих перелічені. Її курс, дійсно, продовжується. Але стрімкістю стріли вона кидається до гробу. Під час розгрому своїх мільйонів, вона також розбиває себе. Меч відплати, призупинений поодиноке волосся, висить над ним. Меч повинен упасти. Свобода повинна перемогти".

Під час Апартеїду Південної Африки Африканський національний конгрес Нельсона Мандели використовував такі лозунги як: "Amandla! (Сила!)", "Ngawethu! (Сила є нашою!)" З кінця 1950-х років. Сучасна американська концепція виникла з руху за громадянські права на початку 1960-х. Починаючи з 1959 року, Роберт Ф. Вілламс, президент Монро, глава відділення Північної Кароліни NAACP, відкрито поставив під сумнів ідеологію ненасильства та його домінування у стратегії руху. Вільямса підтримували видатні лідери, такі як Елла Бейкер та Джеймс Форман, і протистояли інші, такі як Рой Вілкінс (національний голова NAACP) та Мартін Лютер Кінг-молодший. У 1961 році Майя Анджелу, Леруа Джонс та Мей Меллорі очолили буйну (і широко поширену) демонстрацію в ООН з метою протесту проти вбивства Патріса Лумумби. Малкольм Х, національний представник нації ісламу, також почав розгорнуту критику ненасильства та інтеграціонізму в цей час. Побачивши зростаючу войовничість негрів після бомбардувань 16-ї вуличної баптистської церкви та змученого пануванням Іллі Мухаммада над нацією ісламу, Малкольм покинув цю організацію та взяв участь у русі руху за громадянські права. Малкольм зараз був відкритим до добровільної расової інтеграції як довгострокова мета, але він все ще підтримував збройну самооборону, самовіддачу та темношкірий націоналізм; він став одночасно речником войовничого крила руху за громадянські права та несепаратистського крила руху Сили темношкірих.

Ранньою проявою Сили темношкірих в популярній культурі стали виступи Ніни Симоне в Карнегі-Холі в березні 1964 р. І альбом In Concert, який став результатом їх. Ніна Симоне знущалася над ліберальним ненасиллям ("Іди кумедним") і зайняла мстиву позицію щодо білошкірих расистів ("Міссісіпі Божа прокляття" та її адаптація "Пірат Дженні"). Історик Рут Фельдштейн пише, що "На відміну від акуратних історичних траєкторій, які дозволяють припустити, що Сила темношкірих настала наприкінці десятиліття і лише після "успіхів" попередніх зусиль, альбом Сімона чітко пояснює, що перспективи Сили темношкірих вже формуються і широко розповсюджуються... на початку 1960-х".

До 1966 року більшість польових співробітників SNCC, серед них Стоклі Кармайкл (пізніше Кваме Туре), ставились до критики ненасильницького підходу до боротьби з расизмом та нерівністю - сформулювали та пропагували Мартін Лютер Кінг-молодший, Рой Вілкінс та інші помірковані люди. і вони відкинули десеґрегацію як основну мету.

Кінг критично ставився до руху Сили темношкірих, заявивши у серпні 1967 р. заявивши у своїй промові SCLC: "Будьмо незадоволені до того дня, коли ніхто не буде кричати "Сила білошкірих!"—коли ніхто не буде кричати "Сили темношкірих!"-але всі будуть говорити про силу бога та силу людини". У своїй книзі 1967 року "Куди ми йдемо звідси: Хаос чи спільнота?" Кінг заявив: "В кінцевому рахунку слабкістю Сили темношкірих є її неспроможність побачити, що темношкіра потрібна білошкірій людині, а білошкірій людині -темношкіра. Хоча скільки б ми не намагалися романтизувати гасло, немає окремого шляху темношкірих до влади та втілення, який не перетинає білошкірі шляхи, і немає окремого білошкірого шляху до влади та виконання, окрім соціальних катастроф, що не поділяє цю владу з прагненнями темношкірих до свободи та людської гідності. Ми зв'язані між собою єдиним "одягом долі". Мова, культурні зразки, музика, матеріальне процвітання та навіть їжа Америки—це амальгама чорного та білого."

База підтримки SNCC була, як правило, молодшою ​​та з більшою кількістю людей робочою класу, ніж у інших організаціях цивільних прав "Великої п'ятірки" і з часом ставала все більш войовничою та відвертою. Як результат, у міру просування Руху за громадянські права все більш радикальні, більш войовничі голоси виходили на перший план, щоб агресивно кинути виклик білошкірій гегемонії. Зростаюча кількість темношкірої молоді, зокрема, відкинула помірний шлях співпраці, расової інтеграції та асиміляції.

Вони відкинули поняття привернення до сумління громадськості та релігійних віросповіданнях і прийняли рішення, сформульоване іншим темношкірим активістом понад століття до цього, аболіціоністом Фредеріком Дугласом, який писав: "Ті, хто сподівається на користь свободі, але все ж знецінюють агітацію—це люди, які хочуть врожаю, не роблячи землі. Вони хочуть дощу без грому та блискавки. Вони хочуть океан без жахливого реву його багатьох вод. ... Влада нічого не поступається без попиту. Ніколи цього не робив і ніколи не буду."

Більшість на початку 1960-х лідерів цивільних прав не вірили у фізичну жорстоку помсту. Однак значна частина афроамериканських рядових, особливо лідерів із міцними зв'язками робітничого класу, як правило, доповнювала ненасильницькі дії збройною самообороною. Наприклад, відомий ненасильницький активіст Фред Шуттлсворт з Південної християнської конференції лідерства (і лідер кампанії в Бірмінгемі 1963 року) тісно співпрацював із збройною оборонною групою, яку очолював полковник Стоун Джонсон.

Як пише історик АлаРух мистецтв темношкірихи Фрай Гайлард: "...це були такі люди, якими захоплювався Фред Шутлсворт, дзеркало жорсткості, якою він прагнув до себе ... Вони пішли на озброєння [під час їзди по свободі], адже це була одна з реалій руху за громадянські права, яке, як би це не було насильством лежали в його основі, завжди існував струм "будь-яких необхідних засобів", як згодом скажуть прихильники Сила темношкірих."

Під час "Маршу проти страху" існував розподіл між тими, хто вирівнявся з Мартіном Лютером Кінгом-молодшим, і тими, що вирівнялися з Карміхайлом, позначеним відповідними гаслами "Свобода зараз" і "Сила темношкірих". Хоча Кінг ніколи не схвалював цей гасло і насправді виступав проти руху Сили темношкірих, його риторика іноді наближалася до нього. У своїй книзі 1967 року "Куди ми йдемо звідси?" Кінг писав, що "влада не є первісною білою людиною; вона не буде для нас законодавчо закріплена і поставлена ​​в акуратних урядових пакетах".

"Заява про кризу та зобов'язання"[ред. | ред. код]

"Заява про кризу та зобов'язання" — це оголошення на повній сторінці, випущене в "Нью-Йорк Таймс" 14 жовтня 1966 року. Оголошення було написане та підписане лідерами "Громадянських прав", засуджуючи "крайні" заходи, що застосовуються групами, такими як Рух Сила темношкірих, підтверджуючи основні положення руху за громадянські права. Заява була підписана Дороті Хайт, А. Філіп Рендольф, Байард Растін, Рой Вілкінс, Вітні Янг і Хобсон Р. Рейнольдс.

Вплив[ред. | ред. код]

Хоча ця концепція залишалася неточною і оспорюваною, і люди, які використовували це гасло, варіювалися від ділових людей, які використовували його для підштовхування капіталізму темношкірих до революціонерів, які прагнули покласти край капіталізму, ідея Сила темношкірих вплинула на значний вплив. Це допомогло організувати десятки громадських груп самодопомоги та установ, які не залежали від білошкірих, заохотило коледжі та університети розпочати програми досліджень темношкірих, мобілізувало виборців темношкірих та покращило расову гордість та самооцінку. Одна з найбільш вражаючих і несподіваних демонстрацій для Сила темношкірих відбулася на Літніх Олімпійських іграх 1968 року в Мехіко. Після закінчення змагань на 200 метрів, на церемонії вручення медалей, золотий медаліст США Томмі Сміт та бронзовий призер Джон Карлос носили Олімпійський проект значків з прав людини і демонстрували піднятий кулак (див. Салют Сила темношкірих від Олімпіади 1968 року) під час виконання гімну. Супроводжував їх срібний медаліст Пітер Норман, білошкірий австралійський спринт, який також носив нагрудний знак OPHR, щоб показати свою підтримку двом афроамериканцям.

Політика темношкірих людей[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що рух Сила темношкірих не усунув політичних проблем, з якими стикалися афроамериканці в 1960-1970-х роках, рух сприяв розвитку політики темношкірих людей як прямо, так і опосередковано. Як сучасник і наступник руху за громадянські права, рух Сила темношкірих створив те, що соціолог Герберт Хейнс називає "позитивним радикальним фланговим ефектом" у політичних справах 1960-х років. Хоча природа взаємовідносин між Рухом за громадянські права та рухом Сили темношкірих оспорюється, дослідження Хейнса щодо взаємовідносин між темношкірими радикалами та основним рухом за громадянські права свідчить про те, що Сила темношкірих породила "кризу в американських інституціях, яка склала законодавчий порядок денний "ввічливих, реалістичних та ділових" основних організацій ", більш привабливих для політиків. Таким чином, можна стверджувати, що більш жорсткі та опозиційні послання руху Сила темношкірих опосередковано посилювали переговорну позицію більш поміркованих активістів. Активісти Сила темношкірих підходили до політики енергійністю, різноманітністю, кмітливістю та креативністю, які формували спосіб майбутніх поколінь підійшов до вирішення суспільних проблем Америки (Маккартні 188). Ці активісти скористалися останнім часом усвідомлення нацією політичного характеру гніту, головним напрямком руху за громадянські права, розробляючи численні політичні акції та громадські об'єднання громадських громад для виправлення ситуації. Національна політична конвенція темношкірих, що відбулася 10–12 березня 1972 року, стала важливою віхою в політиці темношкірих людей епохи Сили темношкірих. Конвенція, що проходила в Ґарі, штат Індіана, місті, в якому живуть здебільшого темношкірі, включала різноманітну групу темношкірих активістів, хоча повністю виключала білошкірих. Рой Вілкінс із групи NAACP, яка підтримувала інтеграцію, конвенцію критикували за її расову ексклюзивність. Делегати створили Національну політичну програму темношкірих людей з визначеними цілями, включаючи обрання пропорційної кількості темношкірих представників на Конгресі, громадський контроль шкіл, національне медичне страхування тощо. Хоча конвенція не призвела до жодної прямої політики, конвенція просунула цілі руху Сила темношкірих та залишили учасників, охоплених духом можливостей та теми єдності та самовизначення.

У заключній записці до конвенції, що стосується її передбачуваного ідеалізму, було сказано: "У кожен критичний момент нашої боротьби в Америці нам довелося невпинно тиснути на межі "реалістичного", щоб створити нові реалії для життя нашого народу. Це — наш виклик у Гері та поза його межами, адже нова політика темношкірих людей вимагає нового бачення, нової надії та нових визначень можливого. Наш час настав. Ці речі необхідні. Всі речі можливі".

Хоча такий політичний активізм, можливо, не призводив до прямої політики, вони надавали політичні моделі для подальших рухів, розробили для темношкірих людей політичну програму і вивели чутливі питання на перший план американської політики. За своїм конфронтаційним та часто опозиційним характером рух Сили темношкірих розпочав дискусію в рамках темношкірої громади та Америки як нації з питань расового прогресу, громадянства та демократії, а саме "про природу американського суспільства та місце в ньому афроамериканця". Постійне посилення дискусій щодо цих самих соціальних та політичних питань є даниною впливу руху Сили темношкірих на збудження політичної обізнаності та пристрастей громадян.

Інші меншини[ред. | ред. код]

Хоча цілі руху Сила темношкірих були расово специфічними, значна частина впливу руху мала його вплив на розвиток та стратегії пізніших політичних і соціальних рухів. Розпалюючи та підтримуючи суперечки про природу американського суспільства, рух Сили темношкірих створив те, що інші багаторасові та меншинні групи трактували як життєздатний шаблон загальної перебудови суспільства. Розкриваючи дискусію з питань демократії та рівності, рух "Держава темношкірих" проклав шлях для різноманітного безлічі рухів соціальної справедливості, включаючи темношкірий фемінізм, екологічні рухи, позитивні дії, права геїв та лесбі. Центральними для цих рухів були питання політики ідентичності та структурної нерівності, риси, що виникають у русі Сили темношкірих. Оскільки рух Сила темношкірих підкреслював і досліджував темношкіру ідентичність, активісти руху були змушені також стикатися з питаннями статі та класу. Багато активістів руху Сили темношкірих стали активними у споріднених рухах. Це спостерігається у випадку "другої хвилі" жіночого правозахисного руху, руху, який певною мірою підтримується і оркеструється жінками, що працюють з коаліційних лав руху Сила темношкірих. Межі між соціальними рухами ставали все більш неясними наприкінці 1960-х та 1970-х; де закінчується рух Сили темношкірих і де починаються ці інші суспільні рухи, часто незрозуміло. "Доречно зауважити, що рух розширив поняття статі, класу, та лише ускладнив питання стратегії та методології в протестній думці темношкірих за їхні права".

Афроамериканська ідентичність[ред. | ред. код]

Через негативну і войовничу репутацію таких допоміжних службовців, як партія Чорна Пантера, багато людей вважали, що цей рух "повстання" незабаром послужить причиною розбрату і дисгармонії у всіх штатах США, навіть Стоуклі Кармайкл заявив: "Коли Ви кажете про Силу темношкірих, ви маєте на увазі побудову руху, який зруйнує все, що створила західна цивілізація". Хоча Сила темношкірих на найосновнішому рівні відноситься до політичного руху, психологічні та культурні повідомлення руху Сили темношкірих, хоча і менш відчутні, мали більш тривалий вплив на американське суспільство, ніж конкретні політичні зміни.

Дійсно, "фіксація на "політичному" перешкоджає оцінці культурних проявів руху і дарма затьмарює роль культури темношкірих у просуванні психологічного добробуту афроамериканського народу",—констатує Вільям Л. Ван Дебург, автор "Нового дня у Вавилоні", "лідери руху ніколи не були настільки успішними в завоюванні влади для людей, як переконували людей, що вони мають достатню владу в собі, щоб уникнути "в'язниці самознищення".

Перш за все, звільнення та розширення прав, які зазнали афроамериканці, відбулися в психологічна сфера. Рух підняв спільноту темношкірих людей в цілому, виховуючи почуття расової солідарності та позитивної самоідентичності, часто в опозиції до світу білошкірих американців, світу, який фізично та психологічно гнітив темношкірих протягом поколінь. Стоклі Кармайкл заявив, що "метою самовизначення темношкірих та самоідентичності темношкірих, Сила темношкірих, визнання чеснот в собі як темношкірих людей". Через рух темношкірі стали розуміти себе та свою культуру, вивчаючи та обговорюючи питання "хто ми?" з метою встановлення єдиної та життєздатної ідентичності. І "якщо темношкірі люди повинні знати себе як яскравий, доблесний народ, вони повинні знати своє коріння".

Протягом руху за громадянські права та історії темношкірих існувала напруженість між бажаючими мінімізувати та максимально використовувати расову різницю. W.E.B. Дю Буа та Мартін Лютер Кінг-молодший часто намагалися зняти наголос на расу у своєму прагненні до рівності, тоді як ті, хто виступає за сепаратизм і колонізацію, підкреслювали надзвичайну і непримиренну різницю між расами. Рух Сили темношкірих значною мірою досяг рівноваги "врівноваженого та гуманного етноцентризму". Вплив руху Сила темношкірих на породження дискусій про етнічну ідентичність та свідомість темношкірих підтримав появу та розширення наукових напрямів американських студій, студій темношкірих та африканських досліджень та заснування кількох музеїв, присвячених афроамериканській історії та культурі в цей період. Таким чином рух Сили темношкірих призвів до більшої поваги та уваги до історії та культури афроамериканців.

Британія[ред. | ред. код]

Сила темношкірих закріпилася у Британії, коли Карміхайл приїхав до Лондона в липні 1967 року для участі у Конгресі діалектики визволення. Окрім свого виступу на Конгресі, він також виступив з виступом у куточку спікерів. У той час у Британії не існувало організації Сила темношкірих, хоча існувало Товариство протидії расовій адаптації Майкла X (RAAS). Однак на це більше вплинув візит Малкольма X до Британії у 1964 році. Малкольм X також прийняв іслам на цьому етапі, тоді як Сила темношкірих не була організована навколо жодної релігійної установи. Маніфест Сили темношкірих розпочався 10 листопада 1967 р., Опублікований Всесвітньою асоціацією кольорових людей. Обі Егбуна, прес-секретар групи, стверджував, що вони завербували 778 членів у Лондоні протягом попередніх семи тижнів. У 1968 році Егбуна опублікував "Сила темношкірих чи смерть". Він також брав активну участь у програмі CLR James, Calvin Hernton та інших в Лондонській антиуніверситеті, створеній за Конгресом діалектики визволення. Темношкірі люди у Британії, які назвали себе Британським силовим рухом (BBMP), сформованим у 1960-х роках. Вони працювали з американською партією Чорна Пантера в 1967–68 та 1968–72 роках. 2 березня 1970 року близько сотні людей протестували біля посольства США на площі Гросвендор, Лондон, на підтримку засновника Чорної пантери США Боббі Сіла, якого судили за вбивство в Нью-Хейвені, штат Коннектикут. Вони скандували "Безкоштовно Бобі!" і носив плакати, що проголошували "Звільніть Бобі Сіле!" та "Можна вбити революціонера, але не революцію". Того дня поліція Лондона заарештувала 16 протестуючих, 3 жінки та 13 чоловіків з погрозами та нападом на поліцейських, розповсюджуючи флаєр під назвою "Визначення Сила темношкірих, маючи намір розпалити мир, і навмисне пошкодження поліційному плащові. Обвинувальний плащ суддя відмовив, але суддя визнав 500 обвинувачених винними в інших діях.

Ямайка[ред. | ред. код]

Рух Сили темношкірих виник на Ямайці наприкінці 1960-х. Хоча Ямайка здобула незалежність від Британської імперії в 1962 році, а прем'єр-міністр Х'ю Ширер був темношкірим, багато міністрів кабінету (таких як Едвард Сіга) та бізнес-еліти були білошкірими. Значні верстви населення більшості темношкірих були безробітними або не отримували прожитковий мінімум. Уряд Ямайської лейбористської партії Х'ю Ширера заборонив літературу Сила темношкірих, наприклад, Автобіографію Малкольма X та твори Елдріджа Клівера та Стокелі Кармайкла. Гаянський академік Уолтер Родні був призначений викладачем в Університеті Вест-Індії в січні 1968 року і став одним з головних представників Сили темношкірих на Ямайці. Коли уряд Ширера заборонив Родні повторно в'їжджати в країну, спалахнули заворушення Родні. Внаслідок справи Родні почали формуватися радикальні групи та публікації, такі як Абенг, і опозиційна Народна національна партія отримала підтримку. На виборах 1972 р. Лейбористська партія Ямайки зазнала поразки від Народної національної партії, а Майкл Манлі, який висловив підтримку Сила темношкірих, став прем'єр-міністром.

Краса[ред. | ред. код]

Виховування гордості в афроамериканській расі часто узагальнювалося фразою "чорне прекрасне". Фраза укорінена в його історичному контексті, але відношення до неї змінилося в сучасний час.

"Я більше не думаю, що "чорне прекрасне", а трохи по-іншому—"Я красивий і я темношкірий". Це не така вже й символічна річ, зачіска афро, ознака влади... Ця фаза закінчилася, і це вдалося. Мої діти відчувають себе краще і вони знають, що вони темношкірі",—заявив респондент у повній історії усвідомлених расових відносин у США в 1986 році.

Зовнішні прояви вдячності та святкування темного кольору шкіри рясніють: темношкірі ляльки, натуральне волосся, темношкірий Дід Мороз, моделі та знаменитості, які були колись рідкісними та символічними, стали звичними. Культурний рух "чорне прекрасне" спрямований на те, щоб розвіяти уявлення про те, що природні риси темношкірих, такі як колір шкіри, риси обличчя та волосся, по суті є некрасивими. Джон Спіт Рок був першим, хто створив фразу "чорне прекрасне", в епоху рабства. Рух попросив, щоб чоловіки та жінки припинили випрямляти волосся та намагалися освітлити чи відбілити шкіру. В американській культурі переважала думка, що темношкірі риси менш привабливі або бажані, ніж білі.

Мистецтво та культура[ред. | ред. код]

Рух Сила темношкірих виробляв художні та культурні продукти, які втілювали та породжували гордість за "темношкірість" та надалі визначали афроамериканську ідентичність, яка залишається сучасною. Силу темношкірих часто сприймають як культурну революцію настільки ж, як політичну революцію, метою якої є відзначення та підкреслення характерної групової культури афроамериканців американському суспільству, до якого домінували білошкірі мистецькі та культурні вирази. Сила темношкірих використовувала всі наявні форми народного, літературного та драматичного вираження, засновані в загальному предківському минулому, щоб просувати повідомлення про самоактуалізацію та культурне самовизначення. Акцент на характерній культурі темношкірих під час руху Сила темношкірих розголосив та узаконив культурний розрив між темношкірими та білошкірими, який раніше був ігнорований та зневажений. Більш загально, визнаючи легітимність іншої культури та оскаржуючи ідею білої культурної переваги, рух Сила темношкірих проклав шлях для відзначення мультикультуралізму в Америці сьогодні. Культурна концепція "душі" була основоположною для образу афроамериканської культури, втіленого рухом Сила темношкірих. Душа, тип "культурного кеш-класу", була тісно пов'язана з потребою темношкірої Америки в індивідуальній і груповій самоідентифікації. Центральним вираженням "душевності" покоління Сили темношкірих було вирощування почуття почуття почуття почуття невразливості та відстороненості, створення "аури або емоційної невразливості" людини, яка кидала виклик їхній позиції відносної безсилля у великому суспільстві. Невербальні вираження цього ставлення, включаючи все, від постави до рукостискань, були розроблені як контрапункт жорстким, "підтягнутим" манерам білошкірих людей. Хоча знаковий символ Сили темношкірих, зігнута рука з біцепсом і стиснутим кулаком, є тимчасово специфічними, але варіанти безлічі рукостискань або "надання та отримання шкіри" у 1960-х та 1970-х роках як знак комунальної солідарності продовжують існують як частина культури темношкірих. Стиль одягу також став виразом Сила темношкірих в 1960-х і 1970-х. Хоча багато популярних тенденцій руху залишалися обмеженими десятиліттям, рух переосмислив стандарти краси, які історично зазнавали впливу білошкірих і замість цього відзначали природну "темношкірість".

Як сказав в 1966 році Стоклі Кармайкл: "Ми повинні перестати соромитися того, що були чорними. Широкий ніс, густі губи та ворсисті волосся — це ми, і ми будемо називати це прекрасним, подобається їм це чи ні."

"Натуральні" зачіски, такі як афро, стали соціально прийнятною даниною груповій єдності та добре помітним святкуванням спадщини темношкірих людей. Хоча одні й ті ж соціальні повідомлення можуть більше не свідомо впливати на окремі стилі волосся чи одягу в сучасному суспільстві, рух Сила темношкірих впливав на диверсифікацію стандартів краси та естетичного вибору. Рух Сила темношкірих підняв ідею естетики чорного кольору, яка розкрила цінність і красу всіх темношкірих людей.Розвиваючи потужну ідентичність з найелементарніших аспектів афроамериканського народного життя, рух Сила темношкірих породжував увагу до концепції "їжі для душі", свіжого, автентичного та природного стилю приготування, що виник у Африці. Аромат і міцне живлення їжі приписували африканським американцям через багатовікові пригнічення в Америці і стали важливою підмогою у вихованні сучасної расової гордості. Прихильники Сила темношкірих використовували поняття "їжа для душі" для подальшого розмежування культури білошкірих та культури темношкірих; хоча основні елементи душевної їжі не були характерними лише для афроамериканської їжі. Темношкірі вірили у відмітну якість, якщо не перевагу, їжі, приготованої темношкірими людьми. Більш расово-специфічні традиційні "соуси", такі як ямс, зелень копченої та смажена курка, продовжують займати місце в сучасному кулінарному житті.

Темношкірий мистецький рух[ред. | ред. код]

Рух мистецтв темношкірих (Black Arts Movement) або BAM , заснований у Гарлемі письменником та активістом Амірі Баракою (Еверетт ЛеРой Джонс), може розглядатися як мистецька гілка руху Сила темношкірих. Цей рух надихнув темношкірих людей на встановлення права власності на видавництва, журнали, журнали та художні установи. Інші відомі письменники, які були причетні до цього руху, включали Ніккі Джованні; Дон Л. Лі, пізніше відомий як Хакі Мадхубуті; Соня Санчес; Майя Енджелоу; Дадлі Рендалл; Стерлінг Пламп; Ларрі Ніл; Тед Джоанс; Ахмос Зу-Болтон; та Лицар Етерідж (Etheridge Knight). Кілька видавництв і видань, що належать темношкірій людині, вилилися з Руху мистецтв темношкіриху, серед яких Third World Press, Broadside Press Мадхубуті, Energy Black South Press Зу-Болтона, періодичні видання Callaloo та Callaloo and Yardbird Reader. Незважаючи на те, що вони не суворо пов'язані з Рухом, інші помітні афроамериканські письменники, такі як романісти Ізмаїл Рід і Тоні Моррісон та поет Ґвендолін Брукс, можуть вважати, що поділяють деякі його мистецькі та тематичні проблеми. Рух мистецтв темношкірих прагнув "високо усвідомленим чином пов'язати мистецтво та політику з метою сприяння визволенню темношкірих людей", і сприяв збільшенню кількості та видимості афроамериканської художньої продукції. Хоча багато елементів Руху мистецтв темношкірих відокремлені від руху Сили темношкірих, багато цілей, тем та активістів перетинаються. Література, драма та музика темношкірих людей "слугували опозиційним та захисним механізмом, завдяки якому творчі художники могли підтвердити свою самобутність, артикулюючи власні унікальні враження від соціальної реальності". Окрім того, що вони виступали як дуже помітні та об'єднуючі уявлення про "темношкірість", художні твори руху Сила темношкірих також використовували теми розширення можливостей та звільнення. Наприклад, артисти з звукозапису темношкірих не лише передавали повідомлення про расову єдність через свою музику, вони також стали важливими зразками для наслідування для молодого покоління афроамериканців. Оновлені пісні протесту не лише спонукали до гніту та суспільних кривд, але використали негаразди як орієнтир та інструмент для приведення інших до активізму. Деякі художники епохи Сила темношкірих провели короткі міні-курси з техніки розширення можливостей. У традиції культурних націоналістів ці художники навчали, що для зміни соціальних умов Темношкірим спершу потрібно змінити спосіб погляду на себе; їм довелося вирватися з білошкірих норм і прагнути бути більш природними, поширеною темою афроамериканського мистецтва та музики. Музиканти, такі як "Спокуси", співали тексти, такі як "Я маю одне єдине бажання, як і ти "Тож рухайся, синку, тому що я проходжу" у своїй пісні "Повідомлення від темношкірої людини" вони висловили революціонера настрої руху Сили темношкірих.

Ізмаїл Рід, якого не вважають ні апологетом руху, ні адвокатом, сказав: "Мене не запросили до участі, бо мене вважали інтегралістом", але він продовжив пояснювати позитивні сторони Руху мистецтв темношкірих та руху Сила темношкірих: "Я думаю, що Рух мистецтв темношкірих зробив те, що надихнуло цілу масу темношкірих людей писати. Більше того, без мистецтва темношкірих людей не було б мультикультурного руху. Латиноамериканці, азіатські американці та інші всі кажуть, що почали писати в результаті прикладу 1960-х років. Темношкірі привели приклад, що вам не доведеться засвоювати. Ви можете зробити свою справу, перейти до власного тла, своєї історії, власної традиції та власної культури. Я думаю, що виклик полягає в культурному суверенітеті, і мистецтво темношкірих завдало удару для цього."

Вторгнувшись у поле, зазвичай зарезервоване для білошкірих американців, художники епохи Сили темношкірих розширили можливості для нинішніх афроамериканців.

"Сьогоднішні письменники та виконавці,—пише Вільям Л. Ван Дебург,—визнають, що вони багато в чому зобов'язані вибуху Партії культурного православ'я темношкірих".

Критика[ред. | ред. код]

Баярд Рустін, старший державний діяч Руху за громадянські права, в перші дні його жорстоко критикував Силуу темношкірих.

Написавши в 1966 році, незабаром після Маршу проти страху, Рустін заявив, що Силі темношкірих "не лише не вистачає реальної цінності руху за громадянські права, але [...] її поширення є позитивно шкідливим. Це відволікає рух від змістовної дискусії з приводу стратегія та тактика, це ізолює негритянську громаду, і це заохочує зростання антинегритянських сил ".

Він особливо критикував Конгрес расової рівності (CORE) та SNCC за їх поворот до Сили темношкірих, аргументуючи це тим, що ці дві організації колись "пробудили країну, але тепер вони виходять ізольованими та деморалізованими, кричачи гасло, яке може доставити миттєве задоволення, але це розрахована на знищення їх та їх руху".

Гасло "Сила темношкірих" також було піддано критиці Мартіна Лютера Кінга-молодшого, який заявив, що "рух Сили темношкірих означає верховенство темношкірих і анти-білошкіре почуття, яке не має або не повинно панувати".

Національна асоціація просування кольорових людей (NAACP) також не схвалювала Силу темношкірих, зокрема Роя Вілкінса, тодішнього виконавчого директора NAACP, який заявив, що Сила темношкірих—"зворотний Гітлер, зворотний Ку-Клюкс Клан ... батько-ненависть і мати-насильство".

Гасло "Сила темношкірих" також зустрічалося з протидією керівництва SCLC та Urban League. Політики на високій посаді також виступили проти Сила темношкірих: у 1966 році президент Ліндон Джонсон розкритикував екстремістів з обох сторін расового розриву, заявивши, що "нас не цікавить Сила темношкірих, і ми не зацікавлені у владі білошкірих, але ми зацікавлена ​​в американській демократичній владі з маленької літери "д". На мітингу NAACP наступного дня віце-президент Хуберт Хамфрі стверджував, що "расизм—це расизм, і ми повинні відхиляти заклики до расизму, будь то з вуст білошкірого або темношкірого".

Відгуки[ред. | ред. код]

Кваме Туре, раніше відомий як Стоклі Кармайкл, та Чарльз В. Гамільтон, обоє активістів Координаційного комітету по ненасильницькій діяльності студентів та автори книги "Сила темношкірих: Політика визволення" підкреслюють, що деякі спостерігачі та критики руху Сила темношкірих плутали Силу темношкірих з "Верховенством чорних". Вони протистояли, що прихильники Сила темношкірих не пропонують дзеркальний образ верховенства білошкірого та домінування, натомість вони працюють над "ефективною часткою у загальній владі суспільства".