Нестор Махно

Матеріал з Гуляйполе
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нестор Михайлович Махно- Анархіст який народився 7 листопада 1888 року, в Україні в селі Гуляйполе. Є найвідомішим анархістом, який зміг зробити державу, яка була збудована задопомогою принципів анархізму. Учасник громадянської війни (1917-1922), та чоловік який створив вільну територію в Україні, та є створювачем Революційної повстанческої армії України під руководством Нестора Махно.

Життя Народився у бідній сім'ї, батько-Іван Родіоновия Махно, мати-Євдокія Матвіївна Махно.Мав чотири брата та сестру. Братів звали-Полікарп, Савелій, Ємельян, Григорій, та сестру Єлену. Нестор ріс без батька, та йому було дуже сумно без нього, ще йому приходилось працювати з дитинства на багатих селян поміщиків. Закінчив двохкласне навчальне училище.З 1903 року працював підсобним робітником у малярській майстерні, у купецькій лавці, на чавуноливарному заводі М. Кернера в Гуляйполі.

Він говорив суржиком, та на будь-яку національну ідею йому було байдуже (дуже), та ще він страждав алкоголізмом. Наприкінці 1906 року вступив до групи анархо-комуністів, тобто "Союз вільних хліборобів", який знаходився на території Гуляйполе. З 14 жовтня 1906 року був учасником терирорестичних нападах, та був Робін Гудом Гуляйполя. 22 березня 1910 року був засудженим за вбивсто на смертну кару, але мамка його відкупила та його відправили пахати у Московію. Махнуша познайомився з відомим, анархістом Петриком Аршиновим та з Григорієм Котовським. Аршинов зайнявся ідеологічною підготовкою поки що, нашого телепня, та навчаням. У камері якось вивчив французьку мову, ще почав вивчати математику, праці відомих анархістів, граматику та історію. Будучи активістом часто був у карцері (Во підори).

Революція

Після Лютневої революції 1917 року Махно, як і безліч інших політв'язнів, був амністований. Попрямував до Бессарабії до Котовського. Після приїзду до Болграда крупно посварився з Котовським з політичних питань і через три тижні повернувся до Гуляйполя. Там він одразу ж взяв активну участь у громадському житті — був обраний товаришем (заступником) голови волостного земства, 29 березня очолив керівний комітет Гуляйпольського селянського союзу анархічного спрямування, а після його реорганізації до Ради селянських та солдатських депутатів Нестора Махна було обрано головою Ради та одночасно увійшов до складу Гуляйпольського комітету громадського порятунку. У той самий період Махно очолив і місцеву анархістську групу. При анархістської групі були сформовані загони експропріаторів, які здійснили кілька озброєних нальотів .

Махно виступав за негайні радикальні революційні перетворення, не чекаючи скликання Установчих зборів. 1 травня 1917 року підписав депешу до Петрограда з вимогою вигнати з Тимчасового уряду десять «міністрів-капіталістів». У червні з ініціативи Махна на підприємствах Гуляйполя було встановлено робочий контроль. У липні за підтримки прихильників Махно розігнав колишній склад земства, провів нові вибори, став головою земства та одночасно оголосив себе комісаром Гуляйпольського району.

Торішнього серпня 1917 року, під час боротьби з корніловщиною, Махно створив у Гуляйполі Комітет порятунку революції, сформувавши з членів анархістської організації бойову дружину «Чорна гвардія». Авторитет анархістів і особисто Махно зміцнила проведена ним у вересні 1917 конфіскація поміщицьких земель. Махно запропонував «негайно відібрати церковну і поміщицьку землю та організувати по садибах вільну сільськогосподарську комуну, наскільки можна з участю у цих комунах самих поміщиків і кулаков». 25 вересня Махно підписав декрет повітової Ради про націоналізацію землі та розділив її між селянами.

На початку грудня 1917 року в Катеринославі Махно взяв участь у роботі губернського з'їзду Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів як делегат від Гуляйпольської Ради. Він підтримав вимогу більшості делегатів щодо скликання Всеукраїнського з'їзду Рад.

Махна було обрано до складу судової комісії Олександрівського ревкому для розгляду справ осіб, заарештованих Радянською владою. Незабаром після арештів меншовиків та есерів став висловлювати невдоволення діями судової комісії, запропонував підірвати міську в'язницю та звільнити заарештованих. Негативно поставився до виборів до Установчих зборів, назвавши ситуацію «картковою грою». Не отримавши підтримки у ревкомі, вийшов із його складу. Після захоплення Катеринослава військами Центральної ради у грудні 1917 року став ініціатором проведення екстреного з'їзду Рад Гуляйпільського району, який виніс резолюцію з вимогою смерті Центральній раді.

1918 рік

4 січня 1918 року Махно відмовився від посади голови Ради, ухвалив рішення зайняти активну позицію у боротьбі з противниками революції. Незабаром він очолив Гуляйпольський ревком, до якого увійшли представники анархістів, лівих есерів та українських соціалістів-революціонерів.

27 січня (9 лютого) 1918 року у Брест-Литовську німецька та австро-угорська делегації підписали сепаратний мирний договір із делегацією Української Центральної ради. 31 січня (13 лютого) у Бресті делегація УНР звернулася до Німеччини та Австро-Угорщини з проханням про допомогу проти військ РККА.

Німецькі війська, що вступили 18 лютого на територію України (австро-угорська армія почала наступ тижнем пізніше) поступово просувалися у східному та південному напрямках, не зустрічаючи значного опору з боку фронтових частин колишньої російської армії або РККА (робоче-селянська червона армія). Територія Катеринославської губернії було передано під управління австро-угорської адміністрації.

На початку квітня 1918 Нестор Іванович відправляється в Москву з метою знаходження підтримки більшовиків. 16 квітня, перебуваючи в Цареконстантинівці, Нестор Іванович дізнається, що загони Чорної Гвардії були роззброєні, а відомі анархісти були розстріляні. Дорогою до Москви Нестор заїжджає до Таганрогу, де потрапляє на Таганрозьку Конференцію. На ній вцілілі Гуляйпольські та інші анархісти домовляються повернутися до Гуляйпольського району окремими загонами по 5-10 чоловік та їх силами почати готувати селян до повстання.

Дорогою до Москви, Махно відвідав Ростов-на-Дону, Саратов, Тамбов, де він ознайомився з діяльністю російських анархістів. У Москві зустрівся з місцевими лідерами анархістів П. А. Аршиновим, А. А. Боровим, І. С. Гроссманом, П. А. Кропоткіним, Л. Чорним (Турчаніновим), а також керівниками радянського уряду В. І. Леніним, Я .М. Свердловим, Л. Д. Троцьким, Г. Є. Зінов'євим. Яків Свердлов організував його зустріч із Володимиром Леніним, щоб обговорити «місце та роль анархістів у революції». За словами самого Махна, який називав себе «анархістом-комуністом бакунинсько-кропоткінського штибу», він хотів дізнатися про наміри більшовицької влади з першоджерел.

Через кілька днів після зустрічі з Леніним Махно звернувся до своїх гуляйпольських однодумців з листом, основна ідея якого полягала в наступному: «Спільними зусиллями візьмемося до руйнування рабського ладу, щоб вступити самим і ввести інших наших братів на шлях нового ладу. Організуємо його на засадах вільної громадськості, зміст якої дозволить усьому не експлуатуючому чужої праці населенню вільно і незалежно від держави та її чиновників, хоча б і червоних, будувати все своє соціально-громадське життя абсолютно самостійно у себе на місцях, у своєму середовищі… Хай живе наше селянське та робоче об'єднання! Хай живуть наші підсобні сили — безкорислива трудова інтелігенція! Хай живе Українська соціальна революція! Ваш Нестор Іванович ».

У червні Махно брав участь у роботі Московської конференції анархістів, що виробила тактику боротьби проти влади гетьмана Скоропадського та австро-німецьких військ в Україні. Усвідомивши, що в Радянській Росії анархісти не мають можливості суттєво вплинути на перебіг революційних подій, Махно вирішив повернутись на Україну, де така можливість існувала. На той час на території України вже діяли десятки розрізнених селянських загонів. Радянська Росія, пов'язана з умовами Брестського договору, допомагала повстанському руху зброєю, продовольством, грошима.

За погодженням із Всеукраїнським бюро з керівництва повстанським рухом та виконуючи рішення Таганрозької конференції анархістів, 29 червня Махно за сприяння російських більшовиків залишив Москву для організації збройної боротьби проти німецько-австрійських та гетьманських військ в Україні.

21 липня з паспортом на ім'я І. Я. Шепеля Махно прибув до Харкова, а пізніше зі своєю групою приєднався до вже існуючого в районі Гуляйполя партизанського загону. Після першої ж успішної бойової операції проти німецьких військ Махна було обрано командиром загону. Для придбання зброї Махно провів ряд експропріацій у банках Катеринославської губернії, а надалі видобували зброю, коней та ін., нападаючи на поміщицькі садиби та загони окупаційних військ. Відвага, досвід, організаторський талант і переконаність у правоті своєї справи зробили Махна справжнім ватажком повстанського руху, залучали до нього нових бойцов. Селяни Катеринославщини та Північної Таврії надавали повстанцям всіляке сприяння, годували, постачали зброю, коней для кавалерії, займалися розвідкою та цілими селами вливались у махновські загони. До листопада загони Махна налічували до 6 тисяч людей. Зростанню популярності Махна сприяли акти експропріації та роздача населенню відібраного у «буржуїв» майна та продуктов[16].

Листопадова революція 1918 року в Німеччині призвела до її поразки у Першій світовій війні. На той час війська гетьмана Скоропадського були деморалізовані і бажали битися, а командування окупаційних військ прагнуло якнайшвидше вивести свої частини з України. Радянська Росія оголосила Брест-Литовський договір анульованим.

У середині листопада українські буржуазно-націоналістичні партії утворили свій власний уряд — Директорію, яка розпочала збройну боротьбу за владу в Україні. 28 листопада групою членів Центрального виконавчого комітету Рад України було проголошено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який заявив про відновлення радянської влади в Україні. У ситуації «українського двовладдя» Махно намагався зберегти незалежність. На пропозицію Директорії про спільні дії петлюрівців та партизанських загонів проти Червоної Армії Махно відповів: «Петлюрівщина — авантюра, яка відвертає увагу мас від революції».

27 листопада Махно зайняв Гуляйполе, оголосив його в стані облоги, сформував і очолив «Гуляйпольський революційний штаб». По відношенню до Радянської влади Махно зайняв цими днями вичікувальну позицію. Однак після того, як Директорія та петлюрівські частини активізували бойові дії, погрожуючи Махном, почали розганяти революційні робочі загони, ліквідувати створені Ради та розправлятися з більшовиками та співчуваючими, Махно прийняв пропозицію Катеринославського комітету КП(б)У про спільні збройні дії ].

26 грудня озброєні загони Катеринославського губкому партії більшовиків та губрівкому спільно з загонами Махна вибили петлюрівців з Катеринослава. Внаслідок цієї операції семитисячний петлюрівський гарнізон був розгромлений. На загони Махна було покладено завдання з оборони Катеринославського укріпленого району та відновлення нормального життя у місті. Махна був включений до складу військового революційного комітету та призначений командиром Радянської революційної робітничо-селянської армії Катеринославського району. Махно було наказано зміцнювати фронт, але він насамперед дбав про те, щоб забезпечити свою армію зброєю та боєприпасами. Скориставшись безтурботністю повстанського командування, петлюрівці за два-три дні перейшли великими силами в контрнаступ і вибили махновців із міста. Батько, фактично здавши Катеринослав без бою, повернувся до своєї «столиці» Гуляйполя. Тим часом, петлюрівці жорстоко розправилися з учасниками Катеринославського повстання. Повстанці також зазнали чималих втрат. Від армії Махна у поході брали участь кавалерійський загін у 100 шабель та 400 піхотинців. У Гуляйполі повернулося лише близько двохсот человек.


Один із штандартів повстанської армії (махновців). У січні-лютому 1919 року в районі Гуляйполя Махно вів бої проти озброєних формувань німців-колоністів, що виникли в 1918 за сприяння австро-німецьких окупантів; перешкоджав заходам щодо проведення більшовиками продрозкладки; закликав селян явочним порядком втілити в життя ідею «зрівняльного землекористування на основі власної праці». Далі лінки писати:(

Смерть Помер во Франції, 6 липня від кістного туберкульоз паризькій лікарні.