Культ особи

Матеріал з Гуляйполе
(Перенаправлено з Культ особистості)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
В Німеччині таке було тільки при Гітлері, у варварській Московії ж таке завжди. Що ж це? Культ особистості! Найкраще, що можна запропонувати звіролюдям, щоб вони любили свого вождя.
Культ особистості святого сцаря Хуйла у великій наддержаві Хуйлопії. 21-е століття.

Культ особистості — головна властивість диктатури і тоталітаризму, головний атрибут вождизму. явище при якому правитель (президент, цар, король) стає чимось більшим, ніж правитель. Він стає батьком народу, світочем, дороговказною зіркою для свого стада електорату. Культ особистості приходить непомітно: спочатку починають розповідати цікаві моменти біографії правителя, потім починають показувати не тільки його професійну діяльність, а й те як правитель відпочиває, чим займається у вільний час, його хобі і так далі. Зрештою в умах людей закріплюється переконання, що їх вождь найкращий глава держави в світі, що він незамінний, він стає брендом: його ім’ям називають вулиці, його портрет висить в кожному будинку, його зображення друкують на футболках, гуртках, зошитах та іншому лайні. Фінальна стадія культу особистості — це кримінальні статті за образи правителя, за невдоволення його політикою, за псування його образів (портретів, статуй, ікон, бюстів): наприклад, при Сталіні можна було сісти на довгий термін тільки за те що ти нечайно впустив або пошкодив портрет вождя. Найцікавіше, що культ особистості формує в країні не сам правитель, а його оточення і селянська чернь, що складається з бидлоїдів, так званої стадної сірої маси яких на жаль завжди більшість.

Навіщо це потрібно[ред. | ред. код]


Типовий приклад культу особистості. Звіролюди ординці (підорашкінці) зустрічають Хуйла і верещать від радості. Раби зустрічають свого вождя. Путлер викликає оргазми у росіянок. Від Гітлера свого часу теж всі німкені хотіли дітей. Закінчилося все сумно. Фашизм завжди поганий, в тому числі і його національні форми у вигляді рашизму.

Найголовніша мета культу особистості — це приховування неправомірних дій уряду і самого вождя. Відключення критичного мислення людей. Вірячи в охуєнність і променистість свого пана, важко повірити що він може зробити щось погане.

Культу особистості хочуть самі раби. В очах черні «імператор» завжди повинен бути найрозумнішим і непогрішним. Це типове мислення якоїсь комуністичної худоби чиє місце в печах.

Приклади країн де панує культ особистості[ред. | ред. код]

Народ заслуговує свого правителя. В Україні неугодних правителів скидають ціною крові, в Росії обожнюють, породжують культ!

— Русофоб-українець розповідає.

Панує він зазвичай в відсталих країнах постсовку, арабських, кавказьких, латиноамериканських, тюркських і нігерських лайнодержавах, де за допомогою засобів масової пропаганди дебілізації, вдовбують в голову тупому скотському населенню про те що їх вождь особливий — не такий як усі. На нього треба молитися і взагалі він той єдиний і неповторний. Приклад такого обидлячування і довбойобизму: Рашка при правлінні Путіна, Їблорусь з Лукашенко, Азерстан з Алієвим, Узбекистан при Карімові, Туркменбаші в Туркменії і донедавна Казахстан з його Назарбаєвим (в останніх 4-х країнах культ особистості досяг просто неймовірного рівня, прямо як в КНДР). Країни в яких був повалений культ особистості і диктатура: Лівія і їх хапуга Муамар Кадаффі, Ірак з бородатим засанцем — терористом Саддамом Хусейном.

Хто такий насправді глава держави[ред. | ред. код]

Щоб культ особистості викликав огиду і негатив, потрібно зрозуміти хто такий глава держави насправді. Глава держави — це всього лише найманий робітник у народу. У всіх розвинених і цивілізованих країнах глава держави (президент) вибирається голосуванням на певний невеликий термін (зазвичай 4 роки). Нормальний президент не є шоуменом і обличчям телевізора. Його особисте життя не повинне вивертатися на виворіт. У його обов’язках управляти державою, а не лазити по ТБ-каналах. Президент звичайний смертний який працює за зарплату, та з/п у президента велика, але все таки зарплата, яку він, як і всі люди в країні, отримує щомісяця. Президент як і всі люди платить податки. Тобто в цивілізованих країнах з парламентською формою правління, президент не володіє найвищим статусом в суспільстві, бо вся влада зосереджена в руках парламенту.

Де буває[ред. | ред. код]

Як правило, культ особистості має місце бути там, де уряд веде тоталітарну/авторитарну політику. Суспільству, що знаходиться під впливом культу особистості часто притаманний радикалізм. Не дивно чому культ особистості панував як у білих (в Третьому Рейху), так і у червоних (в СРСР) фашистів. З точки зору ліберально-демократичних цінностей культ особистості вважається вкрай негативним явищем. Однак комуністи, нацисти, фашисти, монархісти та інші любителі тоталітаризму/авторитаризму і консолідованості зазвичай не бачать нічого поганого в культі особистості.