Гітлер був мусульманином

Матеріал з Гуляйполе
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великий муфтій Єрусалиму Хаджі Мухаммед Амін аль-Хусейні був бажаним гостем у ставці Гітлера.

«Наше нещастя полягає в тому, що ми вибрали неправильну релігію, — одного разу поскаржився Гітлер своєму Особистому архітектору Альберту Шпеєру (Albert Speer). — Чому це мало бути християнство з його покірністю і млявістю?». З точки зору Гітлера, іслам був Männerreligion — релігією справжніх чоловіків. «Воїни ісламу» відправлялися в військовий рай «справжній земний рай» з гуріями і річками вина. На думку Гітлера, це в набагато більшій мірі відповідало «німецькому темпераменту», ніж «єврейська мерзота і попівська балаканина» християнства.

Інтерес Третього Рейху до світу ісламу був викликаний тим, що в країнах Близького Сходу діяли лідери і організації, які закликали до боротьби з англійцями, комуністами і євреями.

Рейх та Туреччина[ред. | ред. код]

У 1920-х і 1930-х роках в нацистській літературі Туреччину називали другом і предтечею. У 1922 році, наприклад, нацистська щотижнева газета Völkischer Beobachter назвала Мустафу Кемаля Ататюрка «справжнім чоловіком», втіленням «героїчного духу» і Führerprinzip (принципу фюрера або лідера), який мав на увазі абсолютне, беззастережне підпорядкування. Підпорядкування Ататюрком ісламу державі передбачило стратегію Гітлера щодо християнства. Нацисти стверджували, що Туреччина стала сильнішою, винищивши вірмен і виславши зі своїх територій греків. «Хто сьогодні згадує про винищення вірмен», — запитував Гітлер у серпні 1939 року.

Це був не перший випадок Türkenfieber або турецької лихоманки в Німеччині. Туреччина виявилася втягнутою в Першу світову війну не випадково, а тому що до цього її підштовхнула Німеччина: вона готувала турецьких офіцерів, поставляла Туреччині зброю і посварила її з Британією і Францією. Гітлер хотів повторити експеримент кайзера в спробі домогтися кращих результатів. До 1936 року Німеччина постачала половину імпорту Туреччини і купувала половину її експорту, в першу чергу хромову руду, необхідну для виробництва сталі. Але Ататюрк, як пише пан Іріх, вирішив підстрахуватися і ухилився від тісної дружби. Після смерті Ататюрка в 1938 році його наступник Ісмет Іненю (Ismet Inönü) спробував налагодити хороші відносини з усіма державами. У 1939 році Туреччина підписала договір про взаємну оборону з Великобританією, але вже в 1941 році вона також підписала договір про дружбу з Німеччиною, зміцнивши південний фланг Гітлера перед його нападом на Росію. Іненю натякнув, що Туреччина вступить у війну, якщо Німеччина зможе завоювати Кавказ.

Подібно Ататюрку, Гітлер вважав турецький Ренесанс расовим, а не релігійним. Німці турецького та іранського походження були звільнені від дії нюренберзьких расових законів, тим часом расовий статус німецьких арабів залишився надзвичайно невизначеним навіть після вересня 1943 року, коли мусульманам надали право вступати в нацистську партію.

Рейх та Палестина[ред. | ред. код]

Хадж Амін аль-Хусейні, засновник палестинського націоналізму, відомий тим, що він намагався переконати нацистів розширити рамки їх геноциду євреїв на палестинський мандат. У 1941 році муфтій зустрівся з Гітлером і Гіммлером в Берліні і попросив нацистів пообіцяти йому, що, коли Вермахт витіснить британців з Палестини, Німеччина встановить там арабський режим і допоможе з «видаленням» євреїв. Гітлер відповів, що Рейх не стане втручатися в справи Королівства муфтія інакше як для досягнення спільної мети — для «винищення євреїв, які проживають на арабських територіях». Муфтій влаштувався в Берліні, подружився з Адольфом Ейхманом (Adolf Eichmann) і переконав уряди Румунії, Угорщини та Болгарії відмовитися від планів з переселення євреїв до Палестини. Пізніше близько 400 євреїв з цих країн вирушили в табори смерті.

Пан Мотадел дуже жваво описує відносини муфтія з нацистами, проте він також згадує про інших одіозних і дивовижних персонажів тієї історії. Серед них можна назвати Зеки Кірама (Zeki Kiram), офіцера Османської імперії, що став учнем Рашида Ріди (Rashid Rida), засновника мусульманського братства, а також Йоганна фон Леерса (Johann von Leers), нацистського професора, який прийняв іслам і став Омаром Аміном (Omar Amin), антисемітським публіцистом в Єгипті Насера.

У пошуках «арійського ісламу»[ред. | ред. код]

Особливу увагу нацистів вже в 30-і роки привернув Іран. (Сама назва цієї країни, що походить від авестійського «Еран-ведж», тобто «країна аріїв», було прийнято шахом Реза Пехлеві замість традиційного «Персія» в 1934 році за порадою німецької дипломатичної місії.) Спеціальним декретом німецький уряд звільнив іранців як "чистокровних арійців «від обмежень нюрнберзьких расових законів, більш того, расове управління СС навіть санкціонувало шлюби німецьких«чистокровних арійських» дівчат з видатними представниками політичної, військової та економічної еліти Ірану. Все це супроводжувалося і заграванням з ісламом — німці оголосили шиїзм, пануючий в Ірані,«істинно арійської» релігією, відмінною від арабського ісламу«семітського сунітського толку». Крім того, німецькі пропагандисти поширили серед іранців-шиїтів чутки, що Адольф Гітлер народився із зеленою облямівкою навколо пояса (безсумнівною ознакою мусульманської святості) і є не ким іншим, як очікуваним мусульманами Махді — прихованим дванадцятим імамом, нащадком Пророка Мухаммеда, який в кінці часів прийде керувати мусульманами і відновить справедливість на землі. Вони стверджували, що Гітлер прийняв іслам і взяв мусульманське ім’я Гейдар.

Небажання шаха Реза Пехлеві відмовитися від нейтралітету і відкрито зайняти сторону Німеччини у війні викликало кілька спроб його повалення, організованих в 1940—1941 роках за участю німецьких агентів, і встановлення зв’язків з ворожими шаху кочовими кашкайськими племенами півдня країни. 8 червня 1941 року в Іран з цією метою прибув навіть глава абверу адмірал Канаріс. Надалі роботу в цьому напрямку вів резидент абвера Шульце-Хольтус, що став в 1942 році військовим радником вождя кашкайського племені Насир-хана, чия особиста армія налічувала 20 тисяч добре озброєних вершників. У Насир-хана було достатньо своїх причин для ворожнечі з шахом, який кинув у в’язницю і вбив його батька Ісмаїл-хана, відібрав у його племені кращі землі┘ Німеччина цікавила кашкайського хана як джерело зброї. Для його транспортування в зоні кашкайських племен під керівництвом німецького інженера Костянтина Якоба був навіть споруджений аеродром з посадковим майданчиком 1500 на 1000 метрів, здатний приймати транспортні літаки. У липні 1943 року німецький десант, очолюваний колишнім керівником гестапо в Каунасі штурмфюрером СС Мартіном Курмісом (підготовленим до цієї операції особисто Отто Скорцені), доставив Насир-хану особисте послання Гітлера і подарунок — золотий револьвер з дарчим написом. Ця ж диверсійна група, як стверджують автори недавно вийшов фільму» Східний хрест", повинна була взяти участь у замаху на лідерів" Великої трійки " в Тегерані.

Перемога в липні 1943 року кашкайців і союзного їм племені боюр Ахмаді над шахською армією сприяла тому, що вже в найближчі місяці проти кочівників виступили кілька англійських дивізій. У цій ситуації вже навесні 1944 року Насир-хан визнав за доцільне піти на угоду з англійцями і видав їм німецьких агентів.

Дії агентів абверу і СД в Ірані велися з оглядкою на просування німецької армії на півдні СРСР — збройне повстання в Ірані приурочувалося ними до виходу вермахту в Закавказзі. У самому вермахті з метою прориву на Близький Схід у жовтні 1942 року був створений спеціальний корпус «Ф» під керівництвом генерала Гельмута фон Фельмі чисельністю понад шість тисяч осіб, що прямував на Кавказ слідом за 1-ю і 4-ю танковими арміями. Особовий склад корпусу був навчений турецькій, Перській, арабській та іншим східним мовам і займався вивченням географії та історії країн Близького і Середнього Сходу. Після прибуття корпусу в зону бойових дій на одному з хребтів Північного Кавказу була споруджена потужна радіорелейна станція, яка повинна була безпосередньо зв’язати «п’яту колону» в Ірані і радіоцентри абверу в Гамбурзі та Берліні, а також забезпечувати стійкий зв’язок при бойових діях на Близькому Сході. На штандарті корпусу був зображений овальний вінок, в ньому — пальма на тлі сонця, що сходить над жовтим піском пустелі, внизу — чорна свастика.

Крім цього іранці були в складі так званого Туркестанського легіону, який в 1942 році готувався до парашутної висадки в Туркменії, а після руйнування перебувала там залізниці частина диверсантів повинна була піти в Іран.

Муфтій аль-Хусейні вітає підрозділи СС, набрані з представників мусульманських народів.

Надії на арабів і великий муфтій аль-Хусейні[ред. | ред. код]

При корпусі " Ф « існувало також німецько-арабський навчальний підрозділ, в завдання якого входило формування арабського легіону (інакше називався іраксько-арабською армією) при вступі вермахту на території країн Близького Сходу. Планувалося, що на бік німців перейде вся армія Іраку у складі трьох дивізій, в Сирії планувалося сформувати ще дві Арабські дивізії (сирійську і палестино-трансіорданську). Керували цим навчальним підрозділом бігли в 1941 році з Багдада великий муфтій Єрусалиму Хаджі Мухаммед Амін аль-Хусейні і колишній Іракський прем'єр Рашид аль-Гейлані.

Великий муфтій, вигнаний з Палестини в 30-і роки англійцями після організації ним єврейських погромів, сховався спочатку в Бейруті, а потім в Багдаді, звідки 20 січня 1941 відправив зі своїм особистим секретарем Гітлеру лист про рішення арабів розгорнути боротьбу проти Англії, якщо їм буде гарантована матеріальна і моральна підтримка. 11 березня за дорученням Гітлера статс-секретар МЗС фон Вайцзеккер передав особистому секретарю муфтія в Берліні відповідь, де говорилося:«німці і араби мають в англійцях і євреях спільних ворогів і стали союзниками в боротьбі проти них». Третій рейх обіцяв прихильникам аль-Хусейні фінансову і військову допомогу (аж до постачання зброї).

Лист муфтія довелося нацистам дуже до речі, тому що робота в цьому напрямку була ними розпочата ще в 1940 році після розгрому Франції. Так, німці відпустили на батьківщину потрапили їм у полон 10 тисяч солдатів-арабів, які перебували на службі у французькій армії, і налагодили в Парижі за участю Алжирських емігрантів видання газети«Ар-Рашид». 23 жовтня Німецьке радіо зробило арабською мовою заяву про підтримку боротьби арабів за незалежність, далі передачі арабською мовою стали регулярними. Причини цього були викладені на спеціальній нараді в німецькому МЗС в кінці грудня 1940 року:«араби є вкрай важливим фактором як жителі країни-моста, через яку проходять шляхи в Південну і Східну Азію, точно так само як і в Східну Африку; вони ж основні представники ісламу в усьому світі, у них є надлишок нафти для нашої швидкозростаючої промисловості».

1 квітня в Багдаді в результаті перевороту до влади прийшов націоналістичний уряд Рашида аль-Гейлані, який почав боротьбу з англійцями і звернувся за військовою допомогою до Італії та Німеччини. Спочатку аль-Гейлані орієнтувався скоріше на Муссоліні (і навіть перед повстанням вів з ним переговори в Римі), а фашистська Італія розглядала Ірак як зону своїх інтересів, але невдачі італійців у військових діях в Греції та Лівії на початку 1941 року перетворили«спадкоємців гордого Риму» в нерівноправних союзників Німеччини. Вторгнення вермахту 6 квітня в Грецію робило німецький прорив на Близький Схід реальним, тому на початку травня німці вступили в переговори з урядом Віші (яке після розгрому Франції зберігало контроль за її колоніями, і в тому числі за Сирією) про транспортування зброї в Ірак через Сирію (ця угода була підписана 7 травня). 12 травня 60 літаків, виділених німцями для транспортування зброї, пройшли в Ірак через сирійські аеродроми в перший раз, а з 18 травня німецька авіація почала систематичні бомбардування британських позицій в Палестині та Єгипті. 23 травня в директиві № 30» Середній Схід «Гітлер зажадав» прискорити розвиток подій на Середньому Сході шляхом підтримки Іраку", для керівництва діями на чолі військової місії був направлений вже раніше згадуваний генерал Гельмут фон Фельмі.

Втім, період перебування націоналістичного уряду аль-Гейлані при владі в Іраку виявився недовгим. Військові дії розвивалися для нього невдало, і вже 28 травня у зв’язку з виходом англійських військ на позиції у Багдада лідери націоналістів втекли за кордон (фон Фельмі лише 31 травня прибув до сирійського міста Халеб для подальшого проїзду в Ірак). Не сприяли успіхам аль-Гейлані і його плани приєднати до Іраку південно-західну частину іранської провінції Хузестан, населену арабами. 1 червня англійці вступили в Багдад, а 8 червня вони разом з військами «Вільної Франції» де Голля увійшли на територію Сирії.

Однак за цей період німці переглянули свої ідейні установки. Раніше вони, як говорилося вище, третирували арабський суннізм як" семітську релігію", та й самих арабів до Німеччини в 30-і роки не пускали як"неарійців". Тепер же, оскільки у своїй директиві від 23 травня Гітлер заявив, що «арабський визвольний рух на Середньому Сході є нашим природним союзником проти Англії», араби були визнані «народом, спорідненим німецькому», а муфтій аль-Хусейні міцно осів у Берліні, де йому виділяли щомісяця по 75 тисяч марок. 28 листопада 1941 року відбулася його зустріч з Гітлером, як було повідомлено у зведенні офіційних новин: «Фюрер вітав Великого муфтія Єрусалиму, одного з найбільш видатних представників арабського національного руху». В ході цієї зустрічі аль-Хусейні назвав Гітлера захисником ісламу і запропонував йому створити для боротьби з англійцями арабський легіон, а фюрер пообіцяв муфтію «знищити Єврейські елементи на Близькому Сході».

Муфтій взяв активну участь у підготовці передач німецького радіо арабською мовою, 1 березня 1944 року він закликав у радіоефірі: «Араби! Вставайте як один і боріться за ваші священні права. Вбивайте євреїв, де ви тільки їх не знайдете. Це завгодно Богу, історії та релігії. Це врятує вашу честь».

Саме завдяки допомозі муфтія аль-Хусейні нацистам у 1943 році вдалося створити з боснійців дивізію СС «Хандшар» чисельністю до 26 тисяч осіб. Це було унікальне мусульманське з'єднання, де з раціону бійців була виключена свинина, виділено обов’язковий час на намаз і введений інститут військових мулл. Управлінням СС" Ананербе « в тому ж 1943 році була розроблена і теорія походження боснійців від німецького племені готів, яке жило на цій території в V столітті н. е. Нібито сліди готів простежувалися на цій території аж до XIII століття нашої ери у вигляді єресі богомилів, а в наступні століття боснійці під тиском турків прийняли іслам.

Емблема боснійської девізії СС«Хандшар»: ятаган, що захищає свастику.

Мусульманська пропаганда на окупованих територіях[ред. | ред. код]

Втім, мулл вводили не тільки в дивізії«Хандшар», а й у створеному в 1942 році з радянських військовополонених-вихідців із Середньої Азії Туркестанському легіоні — в кожну роту легіону був призначений свій мулла, в обов’язки якого входила релігійна пропаганда. Перед відправкою на фронт легіонери приймали присягу, в якій говорилося, що Аллах благословив їх і закликав у всьому підкорятися німцям.

Робота мусульманського духовенства не обмежувалася лише колабораціоністськими формуваннями, нацисти широко використовували їх для залучення на свій бік мусульманського населення Радянського Союзу в цілому.

У листопаді 1942 року в Кабардино-Балкарії з’явилося«відозву до мусульманських народів» за підписом Каді Кабардино-Балкарії Хаджі Хозе Хотекова:«Всемогутній Аллах милосердний і послав нам визволителя в особі фюрера великого німецького народу Адольфа Гітлера, який врятував волелюбний народ Кабардино-Балкарії від ланцюгів рабства і безбожництва… Піднесемо наші молитви до Всемогутнього Аллаха за повне очищення Всесвіту від нечисті безбожництва і безвір’я, за остаточний розгром більшовизму, за нашого фюрера Адольфа Гітлера». Для легіонерів з північнокавказьких республік німцями видавалася газета під назвою«Газават», що виходила під гаслом» Аллах над нами, Гітлер з нами!".

Виходила в окупованому Криму газета " Азат Крим «(„звільнений Крим»), що була друкованим органом Сімферопольського мусульманського комітету, 10 березня 1942 року писала:«на зборах, влаштованих мусульманським комітетом, мусульмани висловили свою подяку великому фюреру Адольфу Гітлеру-Ефенді за даровану їм мусульманському народу вільне життя. Потім влаштували богослужіння за збереження життя і здоров’я на багато літа Адольфу Гітлеру-Ефенді».«Великому Гітлеру-визволителю всіх народів і релігій! — говорилося там також. — Дві тисячі татар села Коккози і околиць зібралися для молебню… на честь німецьких воїнів. Німецьким мученикам війни ми створили молитву… Весь татарський народ щохвилини молиться і просить Аллаха про дарування німцям перемоги над усім світом. Про великий вождь, ми говоримо вам від щирого серця, від усього нашого істоти, вірте нам! Ми, татари, даємо слово боротися зі стадом євреїв і більшовиків разом з німецькими воїнами в одному ряду!.. Хай благословить тебе Господь, наш великий пан Гітлер!»

У номері тієї ж газети від 20 березня 1942 року заявлялося: «Спільно зі славними братами-німцями, прибулими, щоб звільнити світ Сходу, ми, кримські татари, заявляємо всьому світу, що ми не забули урочистих обіцянок Черчілля у Вашингтоні, його прагнення відродити жидівську владу в Палестині, його бажання знищити Туреччину, захопити Стамбул і Дарданелли, підняти повстання в Туреччині, Афганістані і т. д. і т. п. Схід чекає свого визволителя не від брехливих демократів і аферистів, а від Націонал-соціалістичної партії і від визволителя Адольфа Гітлера. Ми дали клятву йти на жертви за таке священне і блискуче завдання».