Шизофренія

Шизофренія — психічне захворювання, яке протікає з швидко або змінами особистості особливого типу, які повільно розвиваються (зниження енергетичного потенціалу, прогресуюча інтравертованість, емоційне зубожіння, «дискордантність», тобто втрата єдності психічних процесів). Розвиток такого особистісного дефіциту (дефекту) тісно пов’язаний з різними, продуктивними симптомами і синдромами, хитаються у своїй інтенсивності, — неврозів — та психопатоподібними, афективними, маячнею, галюцинаторно (переважно псевдогалюцинаторними), гебефренними, кататонічними, а також онейроїдним потьмаренням свідомості. Хоча продуктивні симптоми хвороби неспецифічні для шизофренії, їх поєднання з особливим особистісним дефектом призводить до утворення характерних для цієї хвороби синдромів з закономірною динамікою. Розвиток хвороби, особливо її виражених форм, призводить до спотворення або втрати колишніх соціальних зв’язків, зниження психічної активності, різкого порушення поведінки, особливо при загостренні марення, галюцинацій та інших продуктивних розладів. Внаслідок цього настає значна дезадаптація хворих у суспільстві. Однак багато хворих з сприятливим (м’яке, малопрогредієнтним) перебігом хвороби не потребують тривалої госпіталізації, зберігають здатність до адаптації, в ряді випадків займаються високопродуктивною професійною, в тому числі творчою, діяльністю. Аналогічні сприятливі можливості адаптації створюються при перебігу хвороби з рідкісними нападами. Сучасна психіатрія має в своєму розпорядженні великі можливості лікування і реадаптації хворих на шизофренію. Фатальний підхід до клінічного і соціального прогнозу при цій хворобі позбавлений підстав.

Епідеміологічна довідка

Захворюваність на шизофренію сильно коливається. Це залежить в першу чергу від організації психіатричної допомоги в тому чи іншому конкретному районі. При добре організованій лікарняній і особливо позалікарняній допомозі виявляється більше хворих, в першу чергу з початковими і негрубими формами. Мають значення також відмінності в діагностичних установках різних психіатричних шкіл і напрямків.

Етіологія і патогенез

Причини, що викликають шизофренію, а також патогенетичні механізми її розвитку недостатньо вивчені. Значне число випадків хвороби і шизоїдних особистісних аномалій в сім’ях хворих на шизофренію вказує на важливу роль конституційно-генетичного фактора. Про це ж говорить значно більш висока конкордантність у однояйцевих близнюків в порівнянні з двуяйцевими. Однак чітких закономірностей у спадкуванні шизофренії не виявлено, і це свідчить про спадково обумовлену схильність до хвороби та існування якихось ще не вивчених механізмів її маніфестації. Спадкове обтяження істотно впливає на формоутворення, що видно з подібності форм хвороби в сім’ях: високої частоти афективних і афективно-маячних психозів в сім’ях хворих нападоподібною шизофренією і відсутності подібних психозів в сім’ях хворих безперервнопротікаючою шизофренією. Важливе патогенетичне значення мають також стать і вік. Відносно менш прогредієнтні періодичні форми зустрічаються переважно у жінок, а найбільш прогредієнтні, неперервнопротікаючі, особливо злоякісні, — у чоловіків. Менш сприятливо протікає шизофренія, маніфестувана в дитячому та юнацькому віці. Відносно менш прогредієнтні форми хвороби, що виникли в середньому віці. Зовнішні впливи (психічні травми, гострі інфекції) здатні провокувати напади хвороби, але не виявляють впливу на неперервнопротікаючу шизофренію. Провокуюче значення має і генеративний фактор (пологи).

Біологічні (біохімічні, імунологічні, генетичні) дослідження шизофренії виявили серйозні загальнопатологічні зрушення в організмі хворого, частина з яких має значення у формуванні клінічної картини. Імунологічними дослідженнями, зокрема, встановлено розвиток при шизофренії (особливо при несприятливих формах) аутоімунного процесу з виробленням протимозкових антитіл. Досить переконлива вказівка на порушення обміну нейротрансмітерів, хоча патогенетична роль цих порушень залишається нез’ясованою. Ряд відхилень, хоча і не настільки виражених, виявлених в організмі родичів хворих на шизофренію, вказує на спадково-конституціональну природу цих явищ. Ймовірно, в них виражається схильність до хвороби (зв’язок цих зрушень з порушеннями обміну нейрогормонів залишається неясною; ряд авторів в цих порушеннях вбачають причину психотичних симптомів).

Клінічна картина

Шизофренія відрізняється великою різноманітністю клінічних проявів як в початковій стадії, так і в маніфестний період. Різні і результати хвороби: від ледь помітних змін особистості, що не впливають на соціальну адаптацію, до глибоких порушень, що роблять неможливим життя хворих поза стаціонаром. Ці відмінності пов’язані з перебігом, прогредієнтністю, віком маніфестації. Для визначення прогнозу, показань до терапії, вирішення експертних питань необхідно не тільки діагностувати хворобу, а й розпізнати її форму і тип перебігу. Виділяють неперервнопротікаючу, рекурентну (періодична) і нападоподібно-прогредієнтну (перемежающе-поступальна, щубоподібна) шизофренію. Кожна з цих основних форм включає значне число варіантів, що відрізняються різним співвідношенням негативних і позитивних симптомів і прогредієнтністю. Неперервнопротікаючою шизофренією страждає близько половини всіх хворих, нападоподібні форми складають іншу половину.

Неперервнопротікаюча шизофренія розвивається відносно повільно з подальшим розгортанням неврозоподібних, маячних, галюцинаторних, гебефренічних і кататонічних синдромів. Результати, особливо при злоякісних варіантах, несприятливі. Для цієї форми хвороби нехарактерні гострий початок і напади, не спостерігаються виражені афективні (депресивні або маніакальні) синдроми, фантастичне марення, а також онейроідне затьмарення свідомості. Зміни особистості при цій формі, як правило, передують продуктивній симптоматиці. Залежно від прогредієнтності неперервнопротікаючої шизофренії виділяють мляво протікаючу, прогредієнтну і злоякісну.

Мляво протікаюча шизофренія відрізняється дуже повільним перебігом і поступовим наростанням змін особистості, які ніколи не досягають глибокого емоційного спустошення. Хвороба частіше виникає в юнацькому віці. Початкові симптоми — загострення пубертатних рис психіки з посиленням емоційної нестійкості, дратівливості, опозиційного ставлення до близьких, рефлексії. Поряд з цим з’являються аутистична відгородженість, астенізація, особливо наочна при розумовій діяльності, схильність до абстрактного мудрування при загальному зниженні кола інтересів. Втрачається тонкість афективних реакцій. На цьому тлі з’являються стійкі неврозоподібні порушення: нав’язливі, астено-іпохондричні і деперсоналізаційні, істероподобні, надцінні. Інтенсивність цих розладів коливається протягом багатьох років, поступово вони стають домінуючими в клінічній картині і визначають розгорнуту (маніфестну) стадію хвороби. У деяких хворих переважає один неврозоподібний розлад, але у багатьох різні симптоми поєднуються. Подальше розмежування форм шизофренії в рамках мляво протікаючих визначається (за винятком паранойяльної форми) основним неврозоподібним розладом.

Шизофренія з навязливостями

Особливо характерні монофобії, рідше зустрічаються з самого початку поліморфні нав'язливості. Через кілька років після появи синдром нав'язливості стає надзвичайно інертним, одноманітним. Його розширення відбувається (особливо в перші роки) шляхом приєднання стереотипних моторних і ідеаторних ритуалів. На відміну від невротичних фобій дуже слабо виражений компонент боротьби (подолання нав'язливостей), швидко блідніє афективне забарвлення фобій. Періодичні загострення супроводжуються різким посиленням нав'язливих явищ, пригніченістю, тривогою, окремими ідеями відносини. Критика до нав'язливих явищ в цей час настільки знижується, що їх важко відрізнити від іпохондричного марення і психічних автоматизмів. З роками все виразніше стають відгородженість, емоційне збіднення, дивакуватість.

Шизофренія з астеноіпохондричними і сенестопатичними розладами

Довго переважають психічна виснаженість, надцінні ідеї щодо свого здоров'я, незвичайні, химерні за змістом сенестопатії. Афективні розлади одноманітні, монотонні, типу постійної дисфоричного забарвлення настрою (без напруженості афекту). На цьому тлі легко виникають окремі ідеї відносини, проте, як правило, вони не стають постійними і не переходять в систематизоване марення.

Шизофренія з деперсоналізаційними розладами

Після ініціального періоду з астенізацією, афективної нестійкістю і епізодичними порушень самосприйняття формується стійкий, що триває багато років, деперсоналізаціонний синдром, нерідко з окремими дереалізаціоними явищами. Хворі відчувають різку зміну свого психічного я, зміненість почуттів, думок, втрату легкості, довільності психічних процесів. Будь-який психічний акт вимагає зусиль. При цій формі чітко виступає втрата єдності я, відчуття роздвоєності особистості. Ці явища супроводжуються монотонно пригніченим настроєм, посиленою рефлексією. Загальні зміни особистості при даній формі досить виражені, проте свідомість хвороби не тільки зберігається, але і стає надцінною, загостреною. Хвороба починається зазвичай в юнацькому віці, переважно у чоловіків.