Москалі – фіно-угорці

„	Ще за передісторичних часів до північно-східного кутка Європи примандрував з Азії маленький угро-фінський народець. Величезний праліс на багнистому ґрунті відгородив той народець від усього світу так, що він відстав від культурного розвитку людства на багато століть. Наприклад, свою літературну мову почав творити аж у XIX столітті, від О. Пушкіна (1799– 1837), отже, на 800 років пізніше за українців. -	“
— Павло Штепа. Московство.

Давній доінтернетний срач, породжений старим недобрим москалосрачем. Здатен спричинити дупобіль гідного масштабу.

Якщо коротко, то звучить це так. Чужинці: українці, татари, німці створили державний лад у тому – Богом і людьми забутому кутику Північно-Східної Європи, де жили нічим не виразні племена фіно-угорців, розбавлені усілякими різними прибульцями. Постало маленьке, бідне але амбітне князівство Суздальське, що за кількасот років змінило столицю, владну династію, та виросло у величезну імперію, яка зайняла одну шосту суходолу планети. Як же це сталося?

Де ж таємниця перемог московського народу?

Загарбавши значно сильніші (фізично і культурно) за себе сусідні народи. Чи москвини були розумніші, відважніші за сусідів? Мабуть, немає в світі народу, що про нього світ знає менше, ніж про народ московський. І цілком певно немає в світі народу, про якого світ має більш помилкову уяву, ніж про народ московський та про його державу. Найдивніше, що навіть сусіди: українці, поляки досить довго не знали московського народу. А вони ж заплатили за те незнання руїною власних держав. Отже, мусили б вивчати свого ворога, бо ж не знаючи його „ахілесової ступні“, ніколи його не переможуть.
А слабкостей має Московщина багато. Та, власне, жоден ворог Московщини ніколи не бив по її найслабших місцях, бо не знав їх. Що гірше, часом вважав слабші місця за сильні.
Наприклад, московські вороги мали військову потужність Московщини за велику силу лише тому, що імперія розляглася на величезному просторі. Засліплені такою географічною розлогістю, історики не добачали того історичного факту, що Московщина ніколи не вигравала жодної війни своєю військовою силою. Таких хибних уявлень про Московщину можна назбирати тисячі. Пригадаймо лише кілька.
Ще перед Полтавою Карл XII намовляв Туреччину завоювати Московщину. Польща дала туркам великого хабара, щоб вони не послухали Карла. Кілька років пізніше Туреччина таки воювала з Московщиною, але було вже запізно спинити зростання імперії, яка розвалила турецьку сто років пізніше. А Польща за свій хабар туркам дістала – сто років пізніше – московське ярмо на свою шию.

Отже, проблемка із "Старшим братом"?

Так, москалі не є не лише Старшим братом інших слов'янських народів, а за своїм походженням їх лишень з величезним натягом взагалі можна віднести до слов'ян.

„	У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска Росії. Змінивши імена і дати, побачимо, що політика Івана III і політика сучасної московської імперії є не просто схожими, а й тотожними... Росія породжена й вихована у потворній і приниженій школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому, що в майстерності рабства виявилася неперевершеною. Навіть і тоді, коли Росія стала незалежною, вона й далі залишалася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського володаря, якому Чингісхан заповів підкорити світ... Політика Росії— незмінна. Російські методи і тактика змінювалися і змінюватимуться, але провідна зірка російської політики — підкорити світ і правити в ньому — є й буде незмінною.	“
— Московський панславізм — це лише одна з форм московського загарбництва". Карл МАРКС

Походження москвина

Однією чи не найголовнішою з багатьох московських вигадок є походження московського народу.
Адже походження великою мірою впливає на духовність народу. А духовність є вирішальним чинником, бо „Дух животворить“, тобто творить життя, в тому числі й матеріальне. Генетика вчить, що людина успадковує від предків не лише фізичні властивості, а й духовні. Щоб пізнати духовність народу, треба вивчити його походження та природні й господарські умови, за яких він розвивався упродовж кількох десятків поколінь. Прапредки теперішніх москвинів – угро-фіни примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядних часів передісторії.
Літописець ХІ ст. згадує про московські племена

Отака мапа. Вірно? Не вірно?

Дряговичей - Мінськ, Вітебськ і ВІЛЬНЮСКІЙ землі (росіяни). Русичі - Ужгородські землі (росіяни) Дуліби - Волинські землі (росіяни іноді так називали поляків). Зімегола - Курляндського і ВІЛЬНЮСКІЙ землі. Ільмі - Збірна назва племен жили навколо озера Ильмен (росіяни і гірські племена). Козари - Харківські і Курські землі (росіяни). Корсь - Курляндського землі (латиші, литовці). Косоги - Катеринославські і Таврійські землі (росіяни). Кривичі - Смоленські і Могильовські землі (росіяни). Летголу - Курляедскіе і ВІЛЬНЮСКІЙ землі (латиші, литовці). Ліви - Ліфлядскіе землі (литовці, латиші). Лутичи - Херсонські землі (росіяни). Меря - Ярославської та Костромської (росіяни). Мещера - Симбирские і Тамбовські землі. Мордва - Тамбовські і Нижегородські землі (мордва). Мурома - Володимирській (росіяни). Пермі - Пермські і вятские землі. Печеніги - Херсонські, Екатеріноградская і Полтавські землі - тюркські народи. Половці - Астраханські, Донські землі - тюркські народи Полочани - Вітебської області (росіяни і поляки). Поляні - Київські землі (росіяни) і Польські землі (поляки). Поросяне - Київські та Катеринославські землі (росіяни). Радимичі - Курські і Чернігівські землі (росіяни). Родієвого - Стародавні землі Прикарпатські, Київські та Чернігівські землі (стародавні росіяни). Росичі - Галицькі землі, басеин річки Рось (найдавніші племена Росич, росів або російських). Роси - басеіне річки Рось, Галицькі землі (росіяни). Русcи - Новгородські і Псковські землі (росіяни). Руссічі - Новгородські і Псковські землі (росіяни). Мешканці півночі - Чернігівські землі (росіяни). Серби - У пониззі Дністра, Південно-східні території Прикарпаття. Славич - Мінські і Волинські землі (росіяни). Сулич - Полтавські та Харківські землі (росіяни). Тиверці - Херсонські землі. Торки - Київські та Катеринославські землі (росіяни). Угличі - Катеринославські землі. Угри - Кавказький землі, Угорські, Фінські землі. Фіни - Архангельські, Фінські, Прибалтійські землі, угрскіе племена. Хваліси - Астраханські землі. Черемиси - Саратовські, Пензенські, Симбирские землі. Чудь - Новгородські, Псковські, Фінляндські, Архангельські землі (росіяни і угрскіе). Ести - Естляндськой землі (естонці). Югри - Вятскиє, Волжские, Астраханські землі. Ямь - Санкт-Петербурзькі, Олонецкие землі. Ясси - Катеринославські землі. Ятвагов - Гродненские землі.  Ці народи і племена проживали на території Росії в період з 862г по 1636р.      Дані взяті з давньої російської літопису, вперше виданої в 16-му столітті

Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м’ясо і сиру рибу, не знали рільництва.
Того самого часу (ХІ ст.), за свідченням чужинців, Київ був культурніший і багатший за Париж та Лондон. Праукраїна мала жваві торговельні та культурні зв’язки з усім культурним світом – Грецією, Малою Азією, Індією ще тисячу років до РХ. У північній Московщині носили ще й у ХХ ст. шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч років тому.
Московський археолог пише, що слов’янських могил до Х ст. не знайдено ніде в Московщині
Московський історик стверджує: „В жилах московського народу тече щонайменше 80 % фінно-татарської крові“ На захід від угро-фіннів жили предки теперішніх білорусів та литовців. На суміжних землях вони змішувалися з угро-фіннами і розчинилися без сліду в угро-фінському морі.

Географічні назви довготривалі. На теперішній карті Московщини більшість географічних назв – надто озер, річок – фінські. Навіть назва столиці фінська. „Москва“ у фінській мові означає „каламутна вода“.
Тих угро-фінів підбив у Х ст. під свою владу український князь Святослав Великий і зробив їхні землі (теперішню Московщину) осадою (колонією) української держави. Правили нею прислані з Києва воєводи з військом та державними урядовцями. Київський митрополит висилав сюди місіонерів навертати предків теперішніх москвинів на християнську віру та будувати церкви і монастирі. Багатьох тих українських місіонерів москвини повбивали. Київські місіонери вишколювали прамосквинів – угро-фіннів на священиків. Київські воєводи призначали ватажків угро-фінських племен на урядові посади.

Хто ж заснував Москву

Москва, згідно з великоросійською міфологією, як місцевість уперше згадується 1147 року. Великоросів ще немає й близько, навколо на тисячі кілометрів живуть мокша, мурома, меря і весь, а нас привчили до думки — Москву заснував руський князь Юрій Довгорукий, і жили в ній великороси. Така брехня "Історії держави Російської". В. О. Ключевський продовжує цю думку: "Так на цьому просторі і в східній смузі Європейської Росії зустрічаємо безліч рік, назви яких закінчуються на ва: Протва, Москва, Силва, Косва тощо. Лише в Ками можна налічити до 20 приток, назви яких мають таке закінчення. "Уа" фінською означає вода. Назва самої Оки фінського походження: це — зросійщена форма фінського "іоіа", що означає ріка взагалі. Навіть племінні назви мері й весі не зникли безвісти в центральній Великороси: тут зустрічається чимало сіл і річок, які мають їхні назви. Повітове місто Тверської губернії Весьєгонськ отримало свою назву від весі Єгонської, що жила тут... Визначаючи за цими слідами у географічній номенклатурі межі розселення мерій весі, виявимо, що ці племена жили колись від злиття Сухони та Юга, від Онезького озера й ріки Ояті до середньої Оки, захоплюючи північні частини губерній Калузької, Тульської і Рязанської. Отже, руські переселенці, які приходили в Ростовський край, зустрічалися з фінськими тубільцями в самому центрі нинішньої Великоросії" (Ключевский В.О. Исторические портреты. — М.: Правда, 1990. Ключевский В.О. О русской истории. —М.: Просвещение, 1993)

• У IX—XII століттях не існувало Російської держави (навіть князівства!). Між уділами, що входили у велике Київське князівство, не було єдності, і вони поєднувалися суто механічно — за допомогою влади великого князя.
• У IX—XII століттях не існувало російського народу (великоросів!). Слов'янські племена (поляни, деревляни, сіверяни, дуліби, тиверці та ін.), на базі яких в історичному розвитку утворився український народ, і фінські племена (мурома, меря, весь, мещера, мокша, перм, парова та ін.), які стали згодом основою великоросів, не мали в історії нічого спільного, господарськи не стикалися до XVI століття.

Як у 1253 році називали майбутній народ Московії? Саме так — Моксель! Сумніватися не доводиться: адже і М. М. Карамзін, і С. М. Соловйов, і В. О. Ключевський у своїх "Історіях" підтвердили факт входження в 1253 році "ростовсько-суздальських князівств" до складу володінь хана Сартака, сина Батия. Вільгельм де Рубрук у 1253 році зафіксував такий розподіл земель між Батиєм і Сартаком: Сартак володів землями Золотої Орди від Дону до Волги і від Каспійського й Азовського морів до північних місць країни Моксель, куди дійшли коні татаро-монголів у 1238 році. Жили у "країні Сартаха" в ті роки, крім татарських племен, лише "два роди людей": Моксель (які їли свинину) і Мердиніс (мусульмани).

Навіть у Великій Радянській Енциклопедії (далі — ВРЕ), очистивши факти від тенденційного словесного непотрібу, можна знайти підтвердження словам Вільгельма де Рубрука про країну і народ Моксель:

• — "Мордва... ділиться на 2 основні групи: Мордву-ерзю і Мордву-мокшу. Кожна група зберігає свою самоназву (ерзя й мокша) ... Ерзянська і мокшанська мови становлять особливу групу фіно-угорських мов ... Уперше Мордва під назвою Морденс згадується в готського історика Йордана (6 століття). Дані мови й матеріальної культури вказують на автохтонність Мордви в межиріччі Оки і середньої Волги..." [9, том 16, с 565];
• — "Мокша, етнографічна група мордви!' [9, том 16,с 423];
• — "Мещера, древнє плем'я... Говорило мовою фіно-угорської групи. За археологічними даними, з Мещерою пов'язані могильники і городища 2—12 ст., розташованіпо середньому плину Оки... Значна частина Мещери до 16 ст.обрусіла..." [9, том 16, с 205];
• — "Меря, плем'я, предки якого в ... 1 тисячолітті нової ери жили в районі Володимирсько-Суздальського межиріччя. Уперше Меря (тегепз) згадуються в 6 ст. готським істориком Йорданом... Мова Мері належала до фіно-у горської групи..." [9, том 16, с 101];
• — "Мурома, плем'я, споріднене з мордвою, що жило на берегах Оки... Мова Муроми належить до фіно-у горської групи... У 10—11 століттях Мурома платила данину Русі (вимисел. —В. Б.), у 12 ст. повністю обрусіла" [9, том 17, с 127].
• Навіть більшовицькі російські джерела підтвердили проживання цих племен у межиріччі Оки і Волги. Всі племена говорили мовами з фіно-угорської групи, тобто були племенами одного кореня, одного походження. І, природно, за старих часів мали одну узагальнену назву народу, якою й було слово Моксель, на відміну від спорідненої мусульманської групи — Мердиніс.

У середині ХІП століття на землі наших предків з'явилися численні монголо-татарські прибульці. Вони практично знищували князівства поодинці, що ще раз підтверджує суто механічний зв'язок між ними, цілковиту їхню відособленість і брак справжніх родинних зв'язків.

Князь тривалий час був до певної міри кочівником. Дружина ж його могла або йти за ним, або покинути його. Князь міг відіслати від себе своїх сподвижників, і вони могли його залишити. Жодних зобов'язань стосовно цього не було" Такі взаємини між князем і дружиною існували в X—XIII століттях. Та й пізніше! Сама ж дружина найчастіше скидалася на банду найманців. Такий казус трапився і з Юрієм Довгоруким. Шостий син Мономаха не одержав у спадок "престолу", пішов із дружиною шукати нове місце й нових "підданих". Знайшовши престол за багато сотень кілометрів від Русі, осів серед племен мері, весі, мурами, мещери, мокші й мордви, в землі Моксель, як її назвав Вільгельм де Рубрук. Отже, ми окреслили дуже важливі аксіоми становлення великоросів як народу, а саме:

• у початковому періоді створення народності, а згодом — нації великоросів її основу становили фінські племена, що проживали на своїй споконвічній землі;
• слов'янське начало при створенні нації великоросів становило мізерно малу частку, тобто практично було відсутнє

У суздальську землю з Київського князівства й інших слов'янських князівств тікали переважно князі-невдахи та їхні прибічники — дружинники, священики й розмаїта публіка, яка не знаходила собі місця на обжитій землі. А їхніми підданими ставали аж ніяк не слов'яни, що прийшли з ними, а місцеві, тамтешні фінські племена, яких мечем і хрестом, батогом і лестощами втягували у великоросійську націю. За такого розкладу все стане на своє місце: "норманської крові" князь і боярин (дружинник) не міг вважати рівнею собі підкорений люд із племен мокша, мурома, меря, весь, мещера, перм, печора, хоча той і прийняв християнство.

Звідси неодмінна жорстокість і презирство російського пана й аристократа до селянина (тобто християнина). Ось чому Російська православна церква завжди служила (і сьогодні служить!) князеві, цареві, державі, а не народу: гени, закладені у XII—XVI століттях, спрацьовують інстинктивно. (Саме слово "крестьянин" - це від отого угро-фіна, якого охрестили, і він став "християнином")

А що ж слов'яни? Де вони?

Літописець називає на території нинішньої України не одне, а кілька південно-руських (праукраїнських) племен:

• полян,
• деревлян,
• волинян,
• бужан,
• тиверців,
• дулібів,
• хорватів,
• уличів.

Короткий экскурс у сутність слов'янських мов.

Але оскільки нащадки малорусів (українців) від берегів Прип'яті аж до Чорного моря, від Дніпра і до Карпат розмовляють такими говорами, які виразно свідчать про їхню споконвічну племінну єдність, то ми повинні визнати єдино-племінність тих південних племен, про які оповідає літописець (О.О.Шахматов).

Із цього довідуємося, від яких давніх споріднених слов'янських племен походить український народ. Це поляни, деревляни, волиняни, бужани, тиверці, дуліби, уличі, сіверяни та інші.

Нам також відомо, що слов'янські племена не мали жодного споріднення з племенами меря, мурома, весь, мещера, перм, печора, мокша, мордва, марі, які жили в X—XIII століттях - у землі Моксель, а пізніше — в Московії, споконвічній землі великоросів.

То були племена іншого, не слов'янського походження, а спокон віків фінського.

Навіть ворожість між слов'янськими та фінськими племенами того часу була інакшою.

Згадайте: прибулець "суздалець-залешанин" Андрій Боголюбський не просто посів великокнязівський престол, а вперше розорив Київ і потім знову втік у лісові суздальські нетрі, — адже він був зовсім іншого виховання і мав фінське племінне оточення та психологію тайгової людини, тож не став засиджуватися в Києві.

Суздальська земля (земля Моксель) у XII столітті була глухоманню. Людям, які жили в цій землі, не були потрібні європейська культура й писемність, європейський спосіб мислення. Московія на сотні років прирекла себе на дике, розбійне життя. Згодом на психологію московита наклали відбиток запозичення монголо-татарського інстинкту завойовника і моторошні спогади про багаторічні приниження від Орди. Так до XVI століття сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві й люті.

Моксель і татари, слов'яни і татари

Москальські історики часто пишуть, що слов'яни масово мігрували на північ і північний схід з Київської Русі. Це не так. Варто не забувати про такий фактор: після навали Батия слов'янські племена не могли мігрувати назустріч завойовникам. І пізніше, у XIV—XVI століттях, не могли волелюбні слов'янські племена з території України мігрувати в Московію у золотоординське ярмо. Незаперечна істина помітна кожному неупередженому дослідникові.

Розвалилася й ця так звана "теорія" великоросів — про переміщення слов'янського населення Подніпров'я в Московію. Дослідження академіка О. О. Шахматова спростували велику брехню. Згадаймо: саме слов'янські полки українців і литовців у 1362 році остаточно розгромили монголо-татар на Синіх Водах. Московія і її правителі ще 200 років цілували "опудало" на вірність ханові, тоді як Україна вже здобула свободу національного розвитку. Варто також спростувати постулат про міграцію населення Новгорода і Пскова в Московію. Згадаймо, як писав псковський літописець: "вислав наших братів і сестер у місця далекі, де не бували ні батьки їхні, ані діди, ані прадіди". Тут наведено слова літописця про знищення й виселення псковитян у 1510 році. Прадавній очевидець спростував брехню великоросів.

• 1. Починаючи зі стародавніх часів, на території сьогоднішньої України жили споріднені слов'янські племена, які в процесі історичного розвитку утворили самобутній слов'янський народ — українців.
• 2. Великоросійський народ ніколи не мав родинного коріння з українським. Він утворений на базі фінських племен, які відтак змішалися з булгарським і татарським етносами. І постав він значно пізніше.
• 3. Повертаючись в історичне минуле, ми повинні з належною твердістю відкинути брехливі твердження великоросійських істориків про переміщення слов'янських племен із басейну рік Дніпра і Дністра в райони Оки, Мещери і Верхньої Волги в період X—XVI століть.

Монголо-татарська орда насунула на Галицько-Волинське князівство в 1240 році. Справді, був мор по нашій землі. Але земля не спорожніла. Пограбувавши населення, церкви, монастирі, захопивши "ясак", завойовники відійшли у волзькі степи. На місцевих жителів, які залишилися, наклали данину. З історичних літописів відомо, що князь Данило Галицький навіть їздив у Золоту Орду на поклін. І це було в українській історії. Але ще в тому ж XIII столітті, тобто за життя старого скореного покоління, галицько-волинські князі повстали проти татаро-монголів. Відмовилися підкорятися і платити данину. А в 1320 році великий князь Литовський покінчив із Золотою Ордою на українській землі. Хоч як би словоблудили великоросійські історики, але в 1320 році український народ вигнав Орду з Києва. І здобув собі волю. Не українці, а московити ще майже 200 років перебували в рабстві. Згодом, до навали поляків в Україну, життя на Поділлі було нелегким, але сприяло формуванню української нації. Увійшовши до складу Великого Русько-Литовського князівства, український народ дістав перепочинок. Саме на той час він сформувався остаточно і увійшов у своє історичне русло буття. Проаналізувавши викладені факти історії, ми неминуче доходимо висновку про самобутнє походження народу—великоросів, яке не має нічого спільного з "перетіканням" слов'янських племен. Основою становлення російського народу були фінські племена, що жили в глухих лісових масивах від Тули, Рязані і Пензи до Біломор'я. Називали той народ за старих часів — Моксель!

Друга важлива істина, яку ми пізнали, — істина про самобутність українського народу. Український народ не мав історичних коренів, які б пов'язували його з московитами. Це цілком самобутній народ, який має прадавнє слов'янське коріння. Саме він, український народ, є спадкоємцем великої Русі!

Карл Маркс про це

Обкладинка

Ще титул

"Ad vocem (По поводу) Польши я с большим интересом прочитал сочинение Элиаса Реньо (того самого, который издал «Историю Дунайских княжеств») «Европейский вопрос, ошибочно называемый польским вопросом». Из этой книги видно, что догма Лапинского, будто великороссы не славяне, отстаивается г-ном Духинским (из Киева, профессор в Париже) самым серьезным образом с лингвистической, исторической, этнографической и т. д. точек зрения; он утверждает, что настоящие московиты, то есть жители бывшего Великого княжества Московского, большей частью монголы или финны и т. д., как и расположенные дальше к востоку части России и ее юго-восточные части. Из этой книги видно, во всяком случае, что дело очень беспокоило петербургский кабинет (ибо оно решительно положило бы конец панславизму). Всех русских ученых призвали писать ответы и возражения, но последние оказались на деле бесконечно слабыми.

Аргумент о чистоте великорусского диалекта и его близости к церковнославянскому в этих дебатах свидетельствовал больше как будто в пользу польской концепции, чем московитской. Во время последнего польского восстания Духинский получил от Национального правительства премию за свои «открытия». Было также доказано с геологической и гидрографической точек зрения, что к востоку от Днепра начинаются большие «азиатские» отличия, по сравнению с местами, лежащими к западу от него, и что Урал (это утверждал еще Мёрчисон) никоим образом не представляет границу. Выводы, к которым приходит Духинский: название Русь узурпировано московитами. Они не славяне и вообще не принадлежат к индогерманской расе, они intrus (незаконно вторгшиеся),которых требуется опять прогнать за Днепр и т. д. Панславизм в русском смысле, эти— измышление кабинета и т. д. Я бы хотел, чтобы Духинский оказался прав и чтобы по крайней мере этот взгляд стал господствовать среди славян. С другой стороны, он объявляет неславянами и некоторые другие народы Турции, которые до сих пор считались славянскими, как, например, болгар."

Тема чудово розкрита

• Павло Штепа. Московство та інші книги автора в тему.
• Білінський Володимир Броніславович. КРАЇНА МОКСЕЛЬ, або МОСКОВІЯ